Використання національного понятійного апарату, зокрема в частині поняття "передоручення", повинно враховувати матеріально-правову підставу для його здійснення

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання нотаріальних дій неправомірними та їх скасування, та про визнання довіреностей недійсними.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2017 року позовні вимоги  ОСОБА_7 задоволені.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 вересня 2017 року (судді: Дрішлюк А.І., Заїкін А.І, Погорєлова С.О,) апеляційні скарги представника ОСОБА_2, ОСОБА_3 - ОСОБА_4, представника приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни - ОСОБА_6 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2017 року задоволені.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2017 року - скасовано, прийняте нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_7 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Савченко Світлани Володимирівни, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання нотаріальних дій неправомірними та їх скасування та про визнання довіреностей недійсними – відмовлено. 

Колегія суддів зазначила, що існує два види представництва – матеріальне та процесуальне, які слід розрізняти та в залежності від того, щодо чого порушено позивачем питання, визначати норми законодавства, які підлягають застосуванню. З наведених міркувань слід зазначити, що позивач, не погоджуючись з діями нотаріуса та обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, посилався на те, що нотаріус видала довіреності на здійснення представництва в суді з перевищенням обсягу своїх повноважень, в зв’язку з чим до неї були пред’явлені позови ОСОБА_2, ОСОБА_3, які  приймали участь у розгляді справ про поділ майна подружжя та визначали представників для здійснення процесуального представництва.

В такому аспекті слід визнати, що оспорюється довіреність на процесуальне представництво, обсяг повноважень представника, в тому числі в порядку передоручення, які визначаються згідно з вимогами ст.ст. 38-44 ЦПК України. При цьому суд звернув увагу на те, що на відміну від раніше чинного ЦПК України 1963 р. діючий ЦПК України передбачає, що обсяг повноважень представника згідно з ч. 1, 2  ст. 44 ЦПК України є тотожним обсягу повноважень особи, яка представляється, і лише обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності. При цьому підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 ЦК України (ч.3 ст. 44 ЦПК України), що вказує на органічний зв'язок матеріального та процесуального представництва, оскільки в основу останнього також покладається матеріально-правова угода між представником та особою, яка представляється (договір з адвокатом, договір доручення тощо).

Колегія суддів зауважила, що видача довіреності в національній доктрині цивільного права кваліфікується як односторонній правочин. Відповідно до положень статей 6, 626 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином оцінка матеріально-правового змісту оспореної довіреності повинна була надаватись з врахуванням положень ст.ст. 6, 626 ЦК України, якщо йдеться про матеріально-правову складову довіреності.

Рішення апеляційного суду можна переглянути на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень

Прес-служба апеляційного суду

        Одеської області