flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Узагальнення на тему :“Судова практика розгляду слідчими суддями місцевих загальних судів Дніпропетровської області клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року”.

Узагальнення на тему :Судова практика розгляду слідчими суддями місцевих загальних судів Дніпропетровської області клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

 

                В Апеляційному суді Дніпропетровської області відповідно до Плану роботи суду на друге півріччя 2014 року вивчено та узагальнено судову практику розгляду слідчими суддями місцевих загальних судів Дніпропетровської області клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року.

    Дане узагальнення проведено в розрізі підготовленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи.

Предметом аналізу під час проведення узагальнення судової практики були ухвали слідчих суддів області постановлені у період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року за наслідками розгляду клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, поданих в порядку ч. 3 ст. 233, ст. 234 КПК України, а також узагальнення судової практики на дану тему, підготовлені місцевими загальними судами Дніпропетровської області.

Україною на найвищому політичному рівні проголошений європейський вибір.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами.

Особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року                            № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції". Із моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобов'язань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

Із метою врегулювання відносин, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконувати рішення ЄСПЛ проти України, усунення причини порушення Україною Конвенції, впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини та створення передумов для зменшення числа заяв до ЄСПЛ, Верховною Радою України прийнято Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", у ст. 17 якого наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Таким чином, застосування практики ЄСПЛ та недопущення порушень Конвенції про захист прав і основоположних свобод є обов’язком судів України та запорукою якісного судочинства рівня європейських стандартів.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З метою належного дотримання вимог, закріплених у Конвенції, слідчим суддям під час розгляду клопотань про обшук слід враховувати правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у рішеннях: «Ратушна проти України», «Поліщук проти України», «Васильчук проти України», «Головань проти України», «Смирнов проти Росії», «Ернст та інші проти Бельгії», «Рьомен і Шміт проти Люксембургу», «Бук проти Німеччини» та інших.

Аналізом проведених місцевими загальними судами Дніпропетровської області узагальнень на дану тему встановлено, що в переважній більшості слідчими суддями області під час розгляду клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи враховуються правові позиції Європейського суду з прав людини, хоча і без конкретного посилання на такі правові позиції в постановлених ухвалах.

Однак, нажаль із вказаного правила є винятки і не всі суди області застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ при розгляді клопотань, зокрема, про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, про що зазначалося в підготовлених узагальненнях судової практики.

Згідно статистичних даних, за період з 01 січня 2014 року і по 31 грудня 2014 року слідчими суддями Дніпропетровської області було розглянуто 7554 клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, поданих в порядку ст. 234 КПК України, з яких 6015 клопотань було задоволено, а в задоволенні 1399 клопотань даної категорії відмовлено.

Системний аналіз положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку про те, що клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Результати аналізу судової практики свідчать про те, що переважна більшість клопотань подається відповідно до зазначених вимог.

Однак, мають місце поодинокі випадки звернення до суду з клопотаннями даної категорії з порушенням правил підсудності їх розгляду.

В таких випадках слідчі судді обґрунтовано відмовляють у задоволенні клопотань, які подані з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, за наслідками розгляду клопотання прокурора 19 грудня 2014 року слідчим суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська було відмовлено в надані дозволу на проведення обшуку за місцем проживання (---), оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні, в рамках якого подано клопотання, здійснюється Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією               м. Дніпропетровська, яка знаходиться за межами територіальної підсудності Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська.

Відповідно до ч. 4 ст. 234 КПК України клопотання про обшук розглядається в суді в день його надходження.

Як встановлено проведеним узагальненням, в переважній більшості, розгляд клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи слідчими суддями місцевих загальних судів Дніпропетровської області здійснюється з дотриманням встановлених законом строків їх розгляду.

Разом з тим, мають місце поодинокі випадки негативної практики порушення слідчими суддями вимог ч. 4 ст. 234 КПК України.

З підготовлених місцевими загальними судами Дніпропетровської області узагальнень судової практики вбачається, що як на підстави, які призводять до порушення встановлених кримінальним процесуальним законом строків розгляду клопотань про обшук, слідчі судді вказують на подання клопотань даної категорії в кінці робочого часу суду, тоді як передачі клопотання на розгляд конкретному судді передує проходження реєстрації поданого клопотання та його автоматичний розподіл; на зайнятість слідчих суддів в розгляді справ інших категорій (як правило, судді, на яких покладено повноваження слідчого судді, здійснюють розгляд цивільних справ); на ненадання  слідчим або прокурором матеріалів кримінального провадження, в рамках якого подавалося клопотання, при безпосередньому його розгляді і в таких випадках слідчим суддям доводилося відкладати розгляд клопотання і зобов’язувати ініціатора подання клопотання надати матеріали кримінального провадження.

Необхідно відзначити, що жодна причина, як із вище перелічених, так і інших, не може бути виправданням порушення встановлених кримінальним процесуальним законом строків розгляду клопотань про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, що є недопустимим і на чому наголошується Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Положення ч. 4 ст. 234 КПК України передбачають розгляд клопотання про обшук за участю слідчого або прокурора.

Проведеним узагальненням встановлено, що як правило слідчими суддями місцевих загальних судів Дніпропетровської області належним чином організовано роботу по розгляду клопотань про обшук, що виключає можливість відсутності ініціатора поданого клопотання при його розгляді.

На нашу думку, є неможливим повний всебічний та об’єктивний розгляд клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи за відсутності слідчого або прокурора, яким таке клопотання подано, що виключає в такому випадку можливість прийняття законного та обґрунтованого рішення про задоволення клопотання даної категорії.

Є правильною практика слідчих суддів, якими в разі неявки слідчого або прокурора до суду задля участі в розгляді клопотання про обшук постановляються ухвали про відмову в наданні дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, оскільки неявка слідчого або прокурора є фактично невиконанням цими учасниками кримінального провадження обов’язку довести обставини, передбачені ч. 5 ст. 234 КПК України.

В підготовленому узагальненні судової практики Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних звертав увагу слідчих суддів на обов’язк секретаря судового засідання вести журнал судового засідання навіть за відсутності клопотань учасників процесуальної дії про застосування технічних засобів фіксації розгляду клопотання про обшук.

Однак, як встановлено аналізом ухвал слідчих суддів, постановлених за наслідками розгляду клопотань про обшук, є непоодинокими випадки одноособового розгляду слідчими суддями клопотань даної категорії, по крайній мірі такий висновок слідує з тексту ухвал, з яких не вбачається участі секретаря судового засідання при розгляді клопотання.

Частина 3 ст. 234 КПК України встановлює вимоги щодо відомостей,  які повинно містити клопотання про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи.

Результати аналізу судової практики свідчать про те, що подані слідчими та прокурорами клопотання про обшук досить часто не відповідають встановленим вказаною нормою кримінального процесуального закону вимогам.

Найрозповсюдженішими невідповідностями поданих клопотань про обшук вимогам кримінального процесуального закону є наступні:

-   в клопотанні відсутні відомості про особу, якій належить житло чи інше володіння, або про особу, у фактичному володінні якої перебуває житло чи інше володіння, про обшук якого ставиться питання в поданому клопотанні;

-   викладена в клопотанні правова кваліфікація кримінального правопорушення суперечить підставам для проведення обшуку, оскільки речі або документи, які планується відшукати, не мають відношення до кримінального правопорушення, в рамках якого подається клопотання про обшук;

-   копії доданих до клопотання документів та інших матеріалів кримінального провадження, а також копія витягу з ЄРДР щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання, належним чином не засвідчені, а інколи копії є такими, що їх зміст взагалі неможливо встановити;

-   в клопотанні, в якому порушується питання про проведення обшуку будівлі або споруди, в якій розташовано декілька приміщень, кардинально різних за своїм функціональним призначенням, не міститься конкретної вказівки на те, в якому саме приміщенні необхідно провести обшук;

-   в клопотанні не вказується індивідуальних або родових характеристик речей чи документів, які планується відшукати, подеколи взагалі відсутня конкретна інформація про такі речі і документи;

-   клопотання не засвідчуються гербовою печаткою органу, співробітником якого подається клопотання.

Крім того, є непоодинокими випадки коли до поданих клопотань про обшук не додаються хоча б копії документів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання, а також мають місце чисельні випадки не долучення до клопотання витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання. 

Аналіз норм КПК України дає підстави для висновку про те, що процесуальними рішеннями, які приймаються слідчим суддею за результатами розгляду клопотання про обшук, є ухвала про відмову в задоволенні клопотання про обшук та ухвала про дозвіл на обшук, тоді як кримінальним процесуальним законом не передбачено постановлення ухвал про повернення клопотання про обшук в разі його невідповідності вимогам, встановленим у ч. 3 ст. 234 КПК України.

Однак, проведеним узагальненням встановлено, що є доволі поширеною практика повернення клопотань про обшук, у зв’язку з їх невідповідністю вимогам кримінального процесуального закону, для належного оформлення, доопрацювання, усунення недоліків, подеколи такі клопотання залишаються без розгляду.

Саме у зв’язку з відсутністю в клопотанні відомостей про особу, у фактичному володінні якої знаходиться домоволодіння та про речі, з метою виявлення яких слідчий звертався з клопотанням про обшук, а також не долученням до поданого клопотання всіх документів, якими слідчий обґрунтовував доводи поданого клопотання, ухвалою слідчого судді Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2014 року було повернуто слідчому для доопрацювання подане ним клопотання про надання дозволу на проведення обшуку домоволодіння.

Також, мають місце непоодинокі випадки повернення клопотань з ініціативи слідчого або прокурора, якими такі клопотання були подані, або ж прокурора, яким здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, в рамках якого подавалося клопотання.

Так, у зв’язку із надходженням від прокурора заяви про повернення поданого слідчим клопотання про обшук, обґрунтованого минуванням необхідності в проведенні обшуку житла особи, слідчим суддею Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2014 року було постановлено ухвалу про повернення даного клопотання без розгляду.

У зв’язку з відсутністю в кримінальному процесуальному законі норми, яка б надавала слідчому судді право на прийняття такого судового рішення, на нашу думку, є неправильною судова практика повернення клопотань про надання дозволу на проведення обшуку і у випадку встановлення невідповідностей поданого клопотання вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України в його задоволенні необхідно відмовляти.

Також, слід відмовляти в наданні дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи в разі надходження від ініціатора поданого клопотання різного типу заяв про повернення або ж залишення клопотання без розгляду.  

Така думка апеляційного суду в повному обсязі узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ по даному питанню.

У відповідності до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Як встановлено аналізом постановлених слідчими суддями ухвал про надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння особи, підставами для прийняття слідчими суддями таких рішень було встановлення в ході розгляду клопотань даної категорії доведеності прокурором, слідчим наявності достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення; відшукувані речі і документи мають значення для досудового розслідування; відомості, які містяться у відшукуваних речах і документах, можуть бути доказами під час судового розгляду; відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

Задоволення клопотань про обшук з вищезазначених підстав в повному обсязі узгоджується з вимогами кримінального процесуального закону, зокрема, з положеннями ч. 5 ст. 234 КПК України.

Окремою підставою задоволення частини клопотань про обшук було невиконання ухвал про тимчасовий доступ до речей і документів, якими уповноваженій особі надавалася можливість вилучити зазначені в ухвалах речі або документи. В таких випадках слідчими суддями перевірялися підстави невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, і в разі встановлення факту невиконання ухвали в повному обсязі або в частині неможливості вилучити окремі речі або документи, саме з вини особи, у володінні якої вони знаходяться, постановлялися ухвали про задоволення поданих клопотань.

Проведеним узагальненням встановлено, що не завжди слідчими суддями дозволи на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи надаються з обґрунтованих підстав, що призводить до безпідставного порушення ст. 30 Конституції України, якою кожному гарантується недоторканість житла, за відсутності обставин, які б виправдовували такий ступінь втручання у права та свободи особи.

Так, ухвалою слідчого судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2014 року було задоволено клопотання слідчого, подане в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, і з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини кримінального правопорушення надано дозвіл на проведення обшуку домоволодіння, господарських споруд та прилеглої території, які знаходяться в користуванні громадянина (---). Як вбачається з ухвали слідчого судді, звертаючись з даним клопотанням, слідчий обґрунтовував необхідність його задоволення виключно тим, що згідно рапорту оперативного уповноваженого, від жителів с. Вищетарасівка було отримано інформацію про те, що за адресою (---), де проживає громадянин (---), незаконно зберігаються наркотичні речовини, з метою виявлення яких і виникла необхідність в проведенні обшуку.

На нашу думку, в даному випадку слідчим суддею не було надано належної оцінки тому факту, що слідчим не доведено наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 309 КК України.

На переконання апеляційного суду, виключно на підставі рапорту співробітника органів внутрішніх справ неможливо прийти до беззаперечного висновку про наявність достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення, а тому задоволення клопотань про обшук, поданих в рамках кримінальних проваджень у кримінальних правопорушеннях, факт вчинення яких слідчими або прокурорами доводиться лише такими рапортами, є необґрунтованим.

Необхідно відзначити, що найрозповсюдженішими помилками, які призводять до безпідставного надання дозволів на обшук житла чи іншого володіння особи, є не з’ясування наявності достатніх підстав вважати, що було вчинено кримінальне правопорушення; що відшукувані речі, документи або особи знаходяться у зазначеному в клопотанні житлі чи іншому володінні особи.

В ході проведення узагальнення судової практики звернула на себе увагу ухвала слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 січня 2014 року, якою було задоволено клопотання слідчого і надано дозвіл на проведення обшуку в квартирі за адресою (---), з метою вилучення вогнепальної зброї та виявлення громадянина (---), який за даною адресою зареєстрований. Незважаючи на те, що в даному випадку слідчим суддею надано дозвіл на проведення обшуку житла, в тому числі, з метою виявлення громадянина (---), з тексту постановленої ухвали не вбачається жодного доводу, яким би слідчий обґрунтовував необхідність проведення обшуку з метою встановлення місцезнаходження розшукуваної особи.

Як встановлено аналізом ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду клопотань про обшук, надаючи дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, подеколи слідчі судді в резолютивних частинах постановлених ухвал допускають викладення неприпустимих формулювань, які не передбачені нормами кримінального процесуального закону і суперечать положенням ст. 234 КПК України.

Так, задовольняючи клопотання слідчого, поданого в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, слідчий суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в резолютивній частині постановленої 21 серпня 2014 року ухвали зазначив, що дозвіл на проведення обшуку житла за місцем проживання громадянина (---) надається, в тому числі, з метою відшукування предметів, вільний обіг яких заборонено законодавством України.

Аналогічна вказівка щодо мети проведення обшуку міститься і в ухвалі слідчого судді Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2014 року.

В даних випадку слідчими суддями не було враховано, що відповідно до ч. 7 ст. 236 КПК України, предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.

Надаючи слідчому дозвіл на проведення обшуку приміщень та споруд, розташованих за адресою (---), слідчий суддя Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в резолютивній частині постановленої 20 січня 2014 року ухвали вказав, що дозвіл на проведення даної слідчої (розшукової) дії слідчому надається, в тому числі, з метою припинення злочинної діяльності, що суперечить меті проведення обшуку, визначеній в ч. 1 ст. 234 КПК України.

В резолютивній частині ухвали слідчого судді Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, вказано що дозвіл на проведення обшуку в приміщенні будівлі за адресою (---) слідчому надається, в тому числі, з метою відшукання і вилучення речей зі слідами вчинення кримінального правопорушення.

У вказаному випадку крім того, що слідчим суддею допущено викладення не передбаченого кримінальним процесуальним законом формулювання, є незрозумілим, які сліди вчинення кримінального правопорушення можуть містити речі, враховуючи, що клопотання про обшук було подано в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, тоді як слідчим суддею в достатньо повному обсязі викладено резолютивну частину ухвали, із зазначенням, що дозвіл на обшук, окрім вищевказаного, також надається з метою відшукання і вилучення документів фінансової звітності, де відображені сліди зайняття гральним бізнесом, обладнання, за допомогою якого здійснюється зайняття гральним бізнесом, у вигляді атракціонів, персональних комп’ютерів (ЕОМ), гральних автоматів.

Звертаємо увагу на неприпустимість використання слідчими суддями термінології, яка не відповідає КПК України.

Подеколи слідчі судді безпідставно ототожнюють поняття слідчих (розшукових дій), до яких і відноситься обшук, із заходами забезпечення кримінального провадження.

Крім загальних вимог до ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи, щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, а також змісту ухвали, регламентованих ст. ст. 370, 372 КПК України, кримінальним процесуальним законом, зокрема, ст. 235 КПК України, встановлені додаткові вимоги до ухвали слідчого судді, якою задоволено клопотання даної категорії.

У відповідності до зазначеної норми закону, ухвала слідчого судді про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи повинна містити наступні відомості, про:

-   строк дії ухвали, який не може перевищувати одного місяця з дня постановлення ухвали;

-   прокурора, слідчого, який подав клопотання про обшук;

-   житло чи інше володіння особи або частину житла чи іншого володіння особи, які мають бути піддані обшуку;

-   особу, якій належить житло чи інше володіння, та особу, у фактичному володінні якої воно знаходиться;

-   речі, документи або осіб, для виявлення яких проводиться обшук.

Як встановлено аналізом ухвал слідчих суддів, якими було задоволено клопотання про обшук, такі ухвали не завжди відповідають вимогам ст. 370 КПК України, зокрема, в частині вмотивованості судового рішення.

Так, мають місце випадки, коли слідчі судді в постановлених ухвалах лише дублюють зміст клопотання прокурора або слідчого про надання дозволу на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи і роблять посилання на положення КПК України, якими передбачені підстави для його задоволення, жодним чином не вмотивувавши своє рішення.

Не завжди слідчими суддями виконуються вимоги кримінального процесуального закону і в частині зазначення в ухвалі строку її дії.

Як відомо, КПК України не містить норм, які б передбачали можливість оскарження ухвал, постановлених за результатами розгляду клопотань про обшук, натомість мають місце поодинокі випадки постановлення ухвал, в резолютивних частинах яких наявна вказівка про порядок  строк їх оскарження в апеляційному порядку.

Так, в ухвалі слідчого судді Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року про відмову в наданні дозволу на обшук житла вказано, що вона може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її оголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в узагальнені судової практики на аналогічну тему звернув увагу слідчих суддів на необхідності зазначення в резолютивній частині ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи конкретних речей, документів, а також осіб, для виявлення яких надається дозвіл.

Така позиція суду касаційної інстанції перш за все обумовлена наявністю відповідних правових позицій ЄСПЛ.

Однак, як встановлено аналізом ухвал слідчих суддів, постановлених за результатами розгляду клопотань про обшук, є досить поширеною судова практика, коли в резолютивних частинах ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи слідчими суддями не зазначається індивідуальних або родових ознак речей чи документів, які планується відшукати, вказівка на речі або документи не містить конкретних даних про такі речі чи документи, а має лише загальний характер, що унеможливлює їх ідентифікувати.

В таких випадках слідчі судді обмежуються лише вказівкою в резолютивних частинах постановлених ухвал на те, що дозвіл на обшук надається з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення; виявлення речей і документів, які мають значення для досудового розслідування; виявлення речей і документів, в яких містяться відомості, що можуть бути доказами у кримінальному провадженні; виявлення знарядь або предметів кримінального правопорушення, тощо.

Так, задовольнивши клопотання слідчого і надавши дозвіл на обшук житла, слідчий суддя Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в резолютивній частині постановленої 27 липня 2014 року ухвали зазначив лише те, що дозвіл на проведення обшуку надається з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення.

На наше переконання, таке викладення резолютивної частини ухвали про дозвіл на обшук житла є неконкретним та неправильним, тим більше враховуючи той факт, що, як вбачається з тексту даної ухвали, в клопотанні слідчий зазначав, що предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, в рамках якого було подано клопотання, є мобільний телефон “Motorola”, з SIM картою оператора мобільного зв’язку “Київстар”, із номером (---), а знаряддям кримінального правопорушення є липка стрічка – скотч.

Необхідно відзначити, що незважаючи на наявність в поданих на розгляд клопотаннях про обшук конкретних відомостей про речі, які планується відшукати, є доволі розповсюдженими випадки не зазначення таких відомостей безпосередньо в ухвалах про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи.

Негативна практика, пов’язана із не зазначенням в ухвалах про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи конкретних відомостей, має місце і у випадках коли в клопотанні даної категорії йдеться про необхідність проведення обшуку з метою виявлення і вилучення не тільки речей, а й документів.

Особливу проблему це становить під час розгляду клопотань про обшук, поданих в рамках кримінальних проваджень за ознаками кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності; у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг; злочинів проти власності.

Надаючи дозвіл на проведення обшуку житла чи іншого володіння особи з метою виявлення і вилучення певних документів, слідчі судді в постановлених ухвалах не тільки не конкретизують такі документи, як то за найменуванням, походженням, призначенням, формою, ступенем гласності, а й не зазначають відомості стосовно періоду прийняття таких документів; відомості про те, діяльності яких саме суб’єктів господарської діяльності або ж органів державної влади, місцевого самоврядування стосуються дані документи.

Так, задовольняючи частково клопотання слідчого про обшук приміщення, яке належить ТОВ (---), подане в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, слідчий суддя Амур – Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська в резолютивній частині ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи від 27 травня 2014 року вказав лише те, що дозвіл на обшук надається з метою виявлення копій документів фінансово – господарської звітності.

Вважаємо необхідним звернути увагу не те, що до безпідставного обмеження прав і законних інтересів особи може привести вказівка слідчого судді в резолютивній частині ухвали, якою задоволено клопотання даної категорії, на надання ініціатору поданого клопотання дозволу на проведення обшуку з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення.

Така вказівка про надання слідчому дозволу на виявлення і вилучення інших предметів й документів, що мають значення для встановлення істини по досудовому розслідуванню, міститься в ухвалі слідчого судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 16 липня 2014 року. При цьому, враховуючи, що дане клопотання подано в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 307 КК України, є незрозумілим, які документи можуть мати значення для досудового розслідування в цьому кримінальному провадженні.

Також, однією із підстав, яка може призвести до необґрунтованого та незаконного вилучення речей, в тому числі грошових коштів, є зазначення в ухвалі про надання дозволу на обшук з метою виявлення та вилучення майна, грошей, цінностей, отриманих в результаті вчинення кримінального правопорушення, без конкретної вказівки на таке майно.

Отже, є незрозумілим, яким чином уповноважена на проведення обшуку особа під час виконання ухвали слідчого судді із вказаним формулюванням зможе відрізнити речі здобуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, від речей, котрі не мають відношення до кримінального правопорушення, що особливо стосується грошових коштів.

Мали місце і випадки коли слідчим суддею надавався дозвіл на обшук іншого володіння особи, розташованого за певною адресою, без зазначення конкретного приміщення чи будівлі, в той час як за вказаною в ухвалі слідчого судді адресою розташовано декілька приміщень чи будівель, які мають різне функціональне призначення, а слідчий суддя, постановляючи ухвалу про обшук, навіть не з’ясував питання необхідності проведення обшуку у всіх без виключення таких приміщеннях чи будівлях, або в окремих будівлях.

Також, проведеним узагальненням встановлено, що доволі поширеною є негативна практика постановлення ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи не тільки без зазначення речей або документів, для виявлення яких такий дозвіл було надано, а й взагалі без вказання мети, досягненням якої обумовлена необхідність в проведенні обшуку.

Так, задовольняючи клопотання слідчого про обшук, слідчий суддя Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області обмежився викладенням резолютивної частини постановленої 09 липня 2014 року ухвали у наступному вигляді: клопотання слідчого СВ Синельниківського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області (---) про проведення обшуку задовольнити. Надати слідчому СВ Синельниківського МВ ГУ МВС України в Дніпропетровській області (---) дозвіл на проведення обшуку в домоволодінні, розташованому за адресою (---), за місцем проживання (---).

Більш яскравим є приклад ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 листопада 2014 року, в резолютивній частині якої слідчий суддя вказав лише те, що клопотання слідчого, погоджене прокурором, підлягає частковому задоволенню, із наданням дозволу на проведення обшуку за адресою (---).

Такий виклад резолютивної частини ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи є неприпустимим і може привести до грубого порушення прав, свобод та інтересів особи.

На нашу думку, в разі задоволення слідчим суддею клопотання про проведення обшуку з відсутністю в резолютивній частині ухвали конкретних відомостей про речі і документи, для виявлення яких буде проведено обшук, під час обшуку компетентні особи, посилаючись на відсутність конкретного формулювання, можуть визнати практично будь-яку річ, предмет, документ таким, що має відношення до кримінального провадження і відповідно, вилучити його, що є загрозою безпідставного порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, а також може стати підґрунтям для так званого рейдерського захоплення суб’єктів господарської діяльності.

Аналіз судової практики розгляду клопотань про обшук показав, що є доволі розповсюдженими випадки, коли слідчі судді місцевих загальних судів Дніпропетровської області за результатами розгляду клопотань даної категорії приймають рішення про часткове задоволення поданих клопотань.

Постановлення ухвал про часткове задоволення клопотань про обшук обумовлене встановленням слідчими суддями в ході їх розгляду необґрунтованості поданого клопотання в певній частині.

Так, ухвалою слідчого судді Дзержинського районного суду                      м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 травня 2014 року було частково задоволено клопотання слідчого про обшук житла з метою виявлення та вилучення майна, здобутого у результаті вчинення кримінального правопорушення і надано дозвіл на проведення обшуку з метою виявлення і вилучення лише мобільного телефону марки                     “Nokia N 73” в корпусі чорного кольору, викраденого 27 січня 2014 року з автомобілю марки “ЗАЗ Таврія Пікап”. В частині задоволення поданого клопотання про проведення обшуку з метою виявлення і вилучення мобільного телефону іншої марки, відео реєстраторів та GPS – навігатору слідчий суддя відмовив, обґрунтовуючи таке рішення відсутністю у витязі з ЄРДР по кримінальному провадженню, в рамках якого було подано клопотання, відомостей про викрадення цих речей з автомобілю марки “ЗАЗ Таврія Пікап”.

Проведеним узагальненням встановлено, що однією із найрозповсюдженіших підстав часткового задоволення клопотань про обшук є саме відсутність в доданому до клопотання витязі з ЄРДР по кримінальному провадженню, в рамках якого подавалося клопотання, відомостей про те, що всі речі, з метою виявлення і вилучення яких ставилося питання про обшук житла чи іншого володіння особи, є предметами або знаряддями вчиненого кримінального правопорушення.

Як вже було зазначено раніше, протягом звітного періоду слідчими суддя місцевих загальних судів Дніпропетровської області було постановлено 1399 ухвал про відмову в задоволенні клопотань про обшук, що становить 18,5 % від загальної кількості розглянутих клопотань даної категорії.

Аналіз судової практики свідчить про те, що основними і найрозповсюдженішими підставами, з яких слідчі судді відмовляють в задоволенні клопотань про обшук, є наступні:

Так, відмовляючи в задоволенні клопотання слідчого, в якому ставилося питання про обшук житла за місцем проживання (---), з метою відшукання та вилучення зброї, яка зберігається без передбаченого законом дозволу, слідчий суддя Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області обґрунтував постановлену 13 червня 2014 року ухвалу недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, в рамках якого подавалося клопотання, оскільки, як встановлено слідчим суддею дослідженням матеріалів кримінального провадження, жодний із допитаних свідків не зазначав, що бачив у громадянина (---) безпосередньо вогнепальну зброю, їх свідчення містять припущення та посилання на предмет “схожий на вогнепальну зброю”, при цьому опис такого предмету не наведений. Також, слідчим суддею встановлено, що, як вбачається характеристики на ім’я (---), на останнього надходять скарги на носіння саме холодної зброї з метою залякування жителів.

Крім того, однією із розповсюджених підстав відмов в задоволенні клопотань про обшук, яку, на нашу думку, слід відносити до підстави, пов’язаної з невідповідністю поданого клопотання вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України, є відсутність в клопотанні точної та конкретної інформації про речі або документи, які планується відшукати, а також не конкретизації відомостей про частину житла чи іншого володіння особи, де планується проведення обшуку.

Саме у зв’язку з відсутністю в клопотанні слідчого конкретної вказівки на те, в якому саме приміщенні, розташованому за адресою (---), необхідно провести обшук, враховуючи що за даною адресою знаходиться багатоповерховий будинок, слідчим суддею Кіровського районного суду       м. Дніпропетровська 31 січня 2014 року було відмовлено в задоволенні поданого клопотання.

Вважаємо правильною практику відмов в задоволенні клопотань даної категорії, які не містять конкретних відомостей про речі і документи, з метою виявлення яких порушується питання про проведення обшуку, оскільки в такому разі неможливо пересвідчитися, чи дійсно відшукувані речі або документи мають значення для досудового розслідування.

Результати аналізу судової практики також свідчать про неодноразові випадки відмов в задоволенні клопотань про обшук у зв’язку з передчасністю їх подання, оскільки подані клопотання не містили відомостей про неможливість отримання речей або документів шляхом їх витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, що відповідає положенням ч. 2 ст. 93 КПК України, або ж отримання речей, документів шляхом тимчасового доступу до них в порядку ст. 160 КПК України.

Є доволі розповсюдженими випадки порушення в клопотаннях про обшук питання виявлення і вилучення речей, які не мають жодного відношення до кримінального правопорушення, в рамках якого подавалося клопотання, що слідчими суддями встановлювалося шляхом дослідження витягу з ЄРДР по кримінальному провадженню.

Так, звертаючись до слідчого судді Солонянського районного суду Дніпропетровської області з клопотанням про обшук житла та іншого володіння громадянина (---), слідчий вказав в поданому клопотанні, що проведення такої слідчої дії обумовлене необхідністю відшукування скутеру марки “Хонда діо – 35”, який був викрадений у потерпілого (---). Однак, слідчий суддя встановивши відсутність у витязі з ЄРДР по кримінальному провадженню, в рамках якого було подано клопотання, відомостей про незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, 21 серпня 2014 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні поданого клопотання.

Подеколи викладені в клопотанні про обшук обставини кримінального правопорушення, у зв’язку з розслідуванням якого подавалося клопотання, суперечать відомостям про обставини кримінального правопорушення, які слідують з матеріалів кримінального провадження, що досліджувалися слідчими суддями під час розгляду клопотання.

Так, обґрунтовуючи необхідність проведення обшуку в житлі за місцем проживання громадянина (---), з метою відшукання та вилучення пістолета, а також інших предметів і документів, що мають значення для встановлення істини по досудовому розслідуванню, слідчий зазначив, що дана особа причетна до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому (---), в ході чого останньому погрожували предметом, схожим на пістолет. Дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слідчим суддею Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області було встановлено, що допитана в якості свідка громадянина (---), що прізвище чоловіка, який завдавав тілесні ушкодження потерпілому, інше ніж особи, за місцем проживання якої планується провести обшук, у зв’язку з чим 16 травня 2014 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні поданого клопотання.

Кримінальним процесуальним законом визначені повноваження слідчого судді надання дозволу на обшук виключно житла чи іншого володіння, натомість мають місце випадки звернення з клопотаннями про обшук особи, що безумовно є недопустимим, у зв’язку з чим слідчими суддями постановлялися обґрунтовані ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань.

Так, ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду                        м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 26 лютого 2014 року обґрунтовано було відмовлено в задоволенні клопотання слідчого про проведення обшуку громадянина (---) з метою відшукання наркотичних засобів, знарядь злочину, коштів, отриманих від незаконного обороту наркотичних засобів, оскільки надання дозволу на проведення такої слідчої (розшукової) дії не входить до компетенції слідчого судді.

Проведеним узагальненням встановлено, що досить часто слідчі та прокурори відверто зловживають своїм правом на звернення до слідчого судді з клопотаннями про обшук, оскільки такі клопотання носять безпідставний характер, а викладені в них підстави для обшуку, не мають суттєвого значення для потреб досудового розслідування.

Так, звернувшись до слідчого судді Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з клопотанням про обшук, в рамках кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, слідчий просив надати дозвіл на обшук житла за адресою (---), де проживає громадянин (---), з метою відшукання і вилучення речових доказів, які можуть бути використані як докази у кримінальному провадженні, зокрема, предметів, за допомогою яких, можливо, демонтувались телефонні кабелі, котрі є предметом кримінального правопорушення. Однак, дослідивши додані до клопотання матеріали, а саме протокол огляду від 08 січня 2014 року та протокол допиту свідка (---) від 03 березня 2014 року, слідчий суддя встановив, що даними доказами підтверджується факт добровільної видачі громадянином (---) металевого предмету чорного кольору довжиною, приблизно 17 см, схожого на ніж та металевої викрутки з пластмасовою рукояткою сірого кольору, за допомогою яких, як пояснив сам громадянин (---), він здійснював крадіжку кабелю. Таким чином, відсутня потреба в проведенні обшуку житла з метою виявлення знаряддя вчинення кримінального правопорушення, у зв’язку з чим слідчим суддею 25 березня 2014 року було постановлено ухвалу про відмову в задоволенні поданого клопотання.

Обґрунтовуючи необхідність проведення обшуку в приміщенні за адресою (---), де здійснює господарську діяльність ТОВ (---), працівники якого, за версією органу досудового розслідування, є причетними до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, прокурор зазначив, що проведення такої слідчої (розшукової) дії необхідне з метою вилучення, в тому числі, копій паспортів працівників підприємства, які, як встановлено слідчим суддею, 11 вересня 2014 року вже були вилучені на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, у зв’язку з чим слідчим суддею Самарського районного суду м. Дніпропетровська 26 вересня 2014 року подане клопотання залишено без задоволення.

Також, в практиці слідчих суддів місцевих загальних судів області мали місце випадки відмов в задоволенні клопотань про обшук з тієї підстави, що слідчим суддею вже надавався дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, однак, слідчим така ухвала слідчого судді не була виконана у визначений в ухвалі строк, при цьому, звертаючись до слідчого судді з аналогічним клопотанням, слідчий жодним чином не пояснював та не доводив причини неможливості виконання попередньої ухвали слідчого судді.

Проведеним узагальненням встановлено, що як правило слідчими суддями цілком обґрунтовано приймаються рішення про відмову в задоволенні клопотань про обшук.

Однак, із вказано правила є винятки, які полягають у залишенні клопотань про обшук без задоволення з підстав не передбачених кримінальним процесуальним законом.

Так, слідчі судді помилково пов’язують можливість надання дозволу на обшук житла чи іншого володіння конкретної особи із наявністю факту повідомлення цій особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення по кримінальному провадженню, в рамках якого подавалося клопотання про обшук.

В тому числі у зв’язку із неповідомленням громадянину (---), в житлі та іншому володінні якого слідчий просив надати дозвіл на проведення обшуку, про підозру у вчиненні кримінального правопорушення по кримінальному провадженню, в рамках якого подавалося клопотання, слідчий суддя Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області 04 березня 2014 року прийняв рішення про відмову в задоволенні поданого клопотання.

Є непоодинокими і випадки постановлення ухвал про відмову в задоволенні клопотань про обшук, в яких слідчими суддями належним чином не мотивувалися підстави прийняття таких рішень, а робилося лише загальне посилання на необґрунтованість поданого клопотання або його невідповідність вимогам ч. 3 ст. 234 КПК України, без зазначення в чому конкретно подане клопотання не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

На наше переконання, ухвали про відмову в задоволенні клопотань про обшук повинні бути належним чином вмотивовані з метою доведення до слідчих та прокурорів підстав залишення поданих ними клопотань без задоволення та усвідомлення слідчими, прокурорами допущених ними помилок і недоліків поданих клопотань.

Як відомо, положення ч. 1 ст. 234 КПК України передбачають можливість проведення обшуку з метою встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Судова практика свідчить про те, що випадки звернення до слідчих суддів місцевих загальних судів Дніпропетровської області з такими клопотаннями є поодинокими та в переважній більшості випадків розгляд клопотань даної категорії не становить будь-яких проблем і слідчими суддями приймаються законні та обґрунтовані рішення за наслідками їх розгляду.

При розгляді клопотань про обшук, метою яких є встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб, слідчими суддями необхідно враховувати те, що розшукуваними особами, в контексті ч. 1 ст. 234 КПК України, є підозрювані, яких в порядку ст. 281 КПК України оголошено у розшук, а також особи, які зникли за обставин, котрі дають підстави вважати, що щодо них було вчинено кримінальне правопорушення, про що внесені відповідні відомості до ЄРДР.

Проведеним узагальненням встановлено, що не завжди слідчими суддями під час розгляду клопотань про обшук даної категорії перевіряється наявність факту оголошення розшуку підозрюваного, з метою встановлення місцезнаходження якого ініціатор поданого клопотання порушує питання про обшук житла чи іншого володіння особи, і є непоодинокими випадки задоволення таких клопотань лише з підстав ухилення підозрюваного від явки до слідчого, прокурора, або неможливості здійснити виклик підозрюваного, що призводить до постановлення необґрунтованих ухвал.

Так, надаючи 29 вересня 2014 року слідчому дозвіл на обшук житла та господарських будівель, за місцем проживання громадянки (---), в тому числі, з метою встановлення місцезнаходження останньої, слідчий суддя Васильківського районного суду Дніпропетровської області виходив із того, що дана особа, яка за версією органу досудового слідства, є причетною до вчинення кримінального правопорушення, злісно ухиляється від явки до слідчого і не врахував той факт, що дану особу не оголошено у розшук.

Положення ч. 3 ст. 233 КПК України, надають слідчому, прокурору право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку, прокурор, слідчий за погодженням із прокурором, зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, який розглядається таке клопотання згідно з вимогами ст. 234 КПК України.

Аналізом судової практики встановлено, що випадки звернення до слідчих суддів з клопотаннями про обшук в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України є поодинокими, що перш за все пов’язано із передбаченими кримінальним процесуальним законом винятковими підставами для проникнення до житла чи іншого володіння особи, з метою проведення в ньому обшуку, до постановлення відповідної ухвали слідчого судді.

Як вбачається з постановлених слідчими суддями ухвал про задоволення клопотань даної категорії, приймаючи такі рішення, слідчі судді, встановивши факт вчинення кримінального правопорушення, виходили з наступного:

Саме у зв’язку із встановленням слідчим суддею Індустріального районного суду м. Дніпропетровська доведеності необхідності проникнення до квартири, розташованої за адресою (---) та проведення в ній обшуку, до постановлення відповідної ухвали слідчого суддя, з метою безпосереднього переслідування особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КПК України, 04 листопада 2014 року було задоволено клопотання слідчого СВ Індустріального РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, подане в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, і надано дозвіл на проведення обшуку в квартирі за адресою (---), в якій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення переховувався підозрюваний.

Аналізом ухвал слідчих суддів, постановлених за наслідками розгляду клопотань про обшук, поданих в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, а також підготовлених місцевими загальними судами узагальнень судової практики на дану тему, встановлено, що мають місце випадки нерозуміння різниці між такими слідчими (розшуковими) діями, як обшук та огляд, які є різними за метою, умовами проведення і процесуальною регламентацією.

Так, задовольнивши 12 лютого 2014 року клопотання слідчого СВ Софіївського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, подане в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, в рамках кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, і надавши дозвіл на проведення обшуку в будинку, що знаходиться за адресою (---), який було проведено 10 лютого 2014 року, слідчий суддя Софіївського районного суду Дніпропетровської області не дав оцінки тому факту, що 10 лютого 2014 року за вказаною в клопотанні слідчого адресою було проведено огляд, а не обшук, що безпосередньо вбачається з мотивувальної частини постановленої ухвали.

Крім того, вважаємо необхідним відзначити, що нерозуміння судами різниці між такими слідчими (розшуковими) діями, як обшук та огляд, призвело до відображення в підготовлених узагальненнях недостовірних даних про кількість розглянутих клопотань про обшук, поданих в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно відзначити, що слідчі судді місцевих загальних судів Дніпропетровської області не завжди достатньо відповідально ставляться до питання надання дозволу на проведення такої слідчої дії як обшук, чим неповноцінно реалізовують покладену на них кримінальним процесуальним законом функцію судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Проведене узагальнення судової практики також свідчить про наявність непоодиноких випадків неоднакового застосування слідчими суддями норм процесуального закону, в тому числі тих, що регламентують порядок та підстави надання дозволу на обшук.

Слідчим суддям місцевих загальних судів області необхідно більш відповідально ставитись до розгляду клопотань даної категорії, враховуючи, що проведення такої слідчої (розшукової) дії як обшук, обмежує конституційно закріплене право особи на недоторканість житла.

 

 

Голова

Апеляційного суду

Дніпропетровської області                  Н.М. Деркач