flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Аналіз причин скасування Апеляційним судом Дніпропетровської області вироків, постановлених місцевими судами за 2013 рік (КПК 2012 року)

Аналіз

причин скасування Апеляційним судом Дніпропетровської області

вироків, постановлених місцевими судами за 2013 рік (КПК 2012 року)

 

    Загальна кількість оскаржених вироків, ухвалених судами першої інстанції за результатами розгляду кримінальних проваджень в 2013 році становить 953 відносно 1106 осіб, з яких 943 - становлять обвинувальні вироки та 10 - виправдувальні вироки.

 

     З них скасовано 125 вироків (Дніпропетровською частиною апеляційного суду - 91 та Криворізькою частиною - 34) відносно 132 осіб, що становить 13,11% від загальної кількості оскаржених вироків по кримінальним провадженням, в тому числі 4 виправдувальних вироки.

 

       Проаналізувавши причини скасування вироків місцевих судів області, слідує відмітити, що підставами для їх скасування апеляційним судом є як підстави, перераховані в статті 409 КПК України, так і інші, передбачені законом.

        Відповідно до ч. 1 ст. 409 Кримінального процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є:

       За ч.2 ст.409 цього Кодексу також підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

 

       З підстав неповноти судового розгляду, передбачених ст.410 КПК України було скасовано вироки відносно 6 осіб.

 

       Так, вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2013 року відносно (---) засудженого за ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 309 КК України до 6 років позбавлення волі, скасовано з тих підстав, що в порушення вимог ст. 95 КК України суд оголосив показання підозрюваного та свідків, дані ними на досудовому слідстві, не дослідив речові докази, невмотивовано відмовив у клопотанні обвинуваченого про проведення експертизи, та послався на висновки трьох судових експертиз щодо наркотичних засобів, психотропних речовин та на висновок балістичної експертизи, не зазначивши у вироку яким чином і звідки ці речові докази були взяті та не перевірив їх на відповідність вимогам ст. 84-86 КПК, тим самим допустивши неповноту судового розгляду. Оскільки в апеляційному суді учасниками судового провадження не заявлялося клопотання про проведення судового слідства, апеляційний суд був позбавлений можливості дослідити докази. А враховуючи, що постановлений вирок суду першої інстанції через порушення ст.ст. 95, 410 КПК України є незаконним та необґрунтованим, тоді як кримінальне провадження відповідно ст. 8 КПК України здійснюється з додержанням принципу верховенства права, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та призначив новий судовий розгляд.

 

        Наступною підставою скасування вироків є невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, передбачених ст. 411 КПК України,з цих підстав скасовано вироки відносно 7 осіб.    

 

       Так, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 серпня 2013 року (---) був визнаний винним та засуджений за ч. 3 ст. 368 КК України за те, що він 13.03.2013 року, будучи державним реєстратором відділу державної реєстрації управління з питань реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дніпропетровської міської ради, виконуючи функціональні обов'язки представника державної влади в Україні, будучи службовою особою, перебуваючи в приміщенні службового кабінету, маючи злочинний намір, направлений на одержання хабара, із корисливих мотивів запропонував (---) передати йому хабар у розмірі 4000 гривень за виконання ним з використанням наданої йому влади дій з проведення державної реєстрації фізичних осіб - підприємців (---),(---), та інших підприємців.

        При цьому суд першої інстанції всупереч вимог ст. 374 КПК України, відповідно якої в мотивувальній частині вироку повинно бути вказано обставини скоєного, формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, не вказав об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368 ч. 3 КК України, за який засуджено (---), а саме не відобразив факт отримання ним грошей у сумі 4000 грн., а лише зазначив, що Особа 2 запропонував йому передати хабар у розмірі 4000грн. В той же час у резолютивній частині вироку вказано про те, що (---) визнано винним за отримання хабара та його за це засуджено. Тобто у даному вироку мають місце істотні суперечності.

         Тому колегія суддів зазначила, що за таких підстав даний вирок не можна визнати законним, оскільки висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності, що зазначено в п. 4 ч. 1 ст. 411 КПК України, та скасувала даний вирок, а матеріали кримінального провадження направила на новий судовий розгляд.

 

         Найбільша кількість вироків по кримінальним провадженням була скасована з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України - відносно 61 особи, що становить 46,2% від загальної кількості скасованих вироків.

 

           Відповідно ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

 

           Судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:

 

         Слід зазначити, що вказані істотні порушення вимог кримінального процесуального закону можливо взагалі уникнути, якби при розгляді справ судді більш уважно дотримувалися вимог КПК України, в тому числі - не розглядали справи за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою, за відсутності потерпілих, які належним чином не повідомлені про час та місце розгляду справи, контролювали наявність журналу судового засідання, а особливо технічного носія інформації та якість фіксування судового провадження.

 

        З підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України, з закриттям провадження в кримінальній справі, апеляційною інстанцією було скасовано вироки відносно 5 осіб.

         Так, скасовано обвинувальний вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 309 КК України. (---) звільнений від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, кримінальне провадження закрито, оскільки за наявності підстав для закриття судом першої інстанції вимоги, воно не було закрито.

 

       Також скасовано вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2013 року щодо (---), засудженого за ч.1 ст.172 КК України, а кримінальне провадження закрито, при тому що при розгляді кримінального провадження у суду першої інстанції були наявні підстави для закриття кримінального провадження відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України, у зв’язку з дійовим каяттям обвинуваченого.

 

       З аналогічних підстав скасовано вирок Баглійського районного суду                                      м. Дніпродзержинська від 24 січня 2013 року щодо обвинуваченого (---) за ч. 1 ст. 286 КК України, та закрито кримінальне провадження, оскільки суд першої інстанції не розглянув клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності в зв’язку з дійовим каяттям при наявності до того підстав, а виніс обвинувальний вирок.

 

       Суди першої інстанції не завжди уважно слідують вимогам Кримінального процесуального кодексу України в частині здійснення правосуддя законним складом суду, наслідками порушення чого є обов’язкове скасування вироку відповідно п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України.

       Так, апеляційним судом скасовано обвинувальний вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області, ухвалений 24 травня 2013 року щодо обвинуваченого (---) за ч. 1 ст. 309 КК України, як ухвалений незаконним складом суду, оскільки головуючий суддя по даній справі в ході досудового слідства розглядав подання щодо запобіжного заходу, а за вимогами ч. 1 ст. 76 цього Кодексу - суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участь у цьому ж провадженні у суді першої, апеляційної і касаційної інстанції, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами.

 

         З підстав ухвалення вироку незаконним складом суду, скасовано вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2013 року, та призначено новий судовий розгляд в іншому складі суду відносно обвинуваченого (---) за ч. 3 ст. 307 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від дев’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Вказаний вирок було ухвалено суддею одноособово, тоді як за вимогами ч. 2 ст. 31 КПК України кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів.

 

   Скасовано вироки відносно 7 осіб внаслідок здійснення судового провадження за відсутності захисника, участь якого є обов’язковою (п. 4 ч. 2 ст.412 КПК України).

 

         Підстави обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні встановлені ст. 52 КПК України. Участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. Крім інших, участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою, щодо осіб, які внаслідок психічних і фізичних вад не здатні повною мірою реалізувати свої права, щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, з моменту встановлення цього факту.

 

         Так, апеляційним судом під час розгляду апеляційних скарг на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 26 квітня 2013 року щодо обвинуваченого (---) за ч. 3 ст. 187 КК України, яким його було засуджено до 7 років позбавлення волі, було встановлено вказане істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

         Злочин, у вчиненні якого визнано (---) винним, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України, у відповідності до ч. 5 ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких. На підставі ст.ст. 52, 54 КПК України участь захисника є обов’язковою у кримінальному проваджені щодо особливо тяжких злочинів і в цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного і відмова від захисника не приймається. Отже, слідчі органи порушили право (---) на захист. Окрім того, у кримінальному проваджені відсутні дані про повідомлення (---) про підозру і про вручення йому письмового повідомлення про підозру, чим порушені вимоги ст.ст. 276, 278 КПК України.

         Суд, в свою чергу, провів 22.01.2013 року підготовче судове засідання також без участі захисника, тим самим, як і слідчі органи, порушив право (---) на захист.

         Відповідно до ст. 412 ч. 2 п. 4 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню і призначається новий розгляд у суді першої інстанції, якщо судове провадження здійснено за відсутності захисника і якщо його участь є обов’язковою.

 

         З підстав порушення п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України скасовано вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 січня 2013 року, та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції, відносно (---), засудженого за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, оскільки під час судового розгляду було встановлено, що обвинувачений неодноразово лікувався у психіатричній лікарні, перебуває на обліку у лікаря-психіатра, однак справа була розглянута за відсутності захисника, участь якого відповідно до вимог ст. 52 КПК України є обов’язковою, як щодо до особи, яка внаслідок психічних і фізичних вад не здатна повною мірою реалізувати свої права. Крім того, при неповному визнанні обвинуваченим вини, суд першої інстанції розглянув справу в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

 

       З аналогічних підстав скасовано вирок Жовтневого районного суду                                    м. Дніпропетровська від 07 травня 2013 року відносно обвинуваченого (---) за ч. 2 ст. 186 КК України, та призначено новий судовий розгляд, так як судовий розгляд здійснено за відсутності захисника, а згідно судово-психіатричної експертизи у обвинуваченого виявлено легку розумову відсталість з порушенням поведінки, він перебуває на обліку у психіатра, тому участь захисника у справі є обов’язковою відповідно п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України, як щодо особи, яка внаслідок психічних і фізичних вад не здатна повною мірою реалізувати свої права.

 

       Також з підстав п. 4 ч. 2 ст. 412 КПК України скасовано вирок Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 29 липня 2013року та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження щодо обвинувачених (---), засудженого за ч. 2 ст. 187, 304 КК України та неповнолітнього обвинуваченого (---), засудженого за ч. 2 ст. 187 КК України, з застосуванням ст. 75 КК України, оскільки відносно обвинуваченого (---) було порушено вимоги ч. 2 ст. 52 КПК України, за якою, як зазначалося вище - участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що по справі безпідставно не була призначена не повнолітньому(---) психологічна експертиза.

            

       Частина (шість відсотків) вироків судів першої інстанції, які переглядалися в апеляційному порядку, скасована внаслідок здійснення судового провадження за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, що є підставою для беззаперечного скасування вироку відповідно п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК України та призначення нового судового розгляду згідно ст. 415 КПК України.

 

       З цих підстав скасовано вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 березня 2013 року щодо (---) за ч. 2 ст. 164 КК України. Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження без участі потерпілої, при цьому допустив в якості представника потерпілої особу, яка у кримінальному провадженні не має права бути захисником, так як не підтвердила повноваження свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером та договором.

       Відповідно до ст. 58 КПК потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником. Повноваження представника потерпілого у кримінальному провадженні підтверджуються документами, передбаченими ст. 50 КПК - свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордером та договором.

 

      За апеляційними скаргами потерпілих з підстав розгляду кримінальних проваджень судами першої інстанції без участі потерпілих, при тому що матеріали провадження не містять підтверджень про їх повідомлення належним чином про час та місце судового розгляду, скасовані вироки з призначенням нового судового розгляду Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 липня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 286 КК України, Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 12 червня 2013 року щодо (---) за ч. 2 ст. 164 КК України, Тернівського міського суду від 23 вересня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 176 КК України, Новомосковського міськрайонного суду від 04 жовтня 2013 року щодо (---) за ч. 2 ст. 185КК України, в кримінальному провадження якого, крім того, відсутній журнал судового засідання, вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 164 КК України, виправдувальний вирок Верхньодніпровського районного суду від 20 серпня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 304, ч. 2 ст. 297 КК України та інших.

 

   Відносно 19 осіб, що становить 14,3% від загальної кількості оскаржених, скасовано вироки з підстав, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України - за відсутності у матеріалах судового провадження журналу судового засідання або технічного носія інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції, та внаслідок чого призначено новий судовий розгляд. Головуючі по справам не завжди звертають увагу на наявність технічного фіксування судового провадження та його якість, оскільки сама наявність технічного носія інформації, без якісного фіксування процесу, що унеможливлює його прослуховування, потягла скасування вироків з вищевказаних підстав.

 

    Так, судом апеляційної інстанції було скасовано вирок Павлоградського міьскрайонного суду щодо (---) за ч. 1 ст. 164 КК України з причин відсутності технічного носія інформації, вирок Павлоградського міськрайонного суду відносно (---) за ч. 2 ст. 286 КК України скасовано з підстав відсутності журналу судового засідання та технічного носія, вирок того ж Павлоградського міськрайонного суду щодо (---) за ч. 2 ст. 309 КК України, Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 5 квітня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 382 КК України, вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська відносно (---) за ч. 1 ст. 203-2 КК України, вирок Кіровського районного суду м. Дніпропетровська щодо (---) за ч. 2 ст. 307 КК України, вирок Новомосковського міськрайонного суду щодо (---) за ч. 1 ст. 187 КК України, та інших судів - що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК України є підставою для призначення нового розгляду у суді першої інстанції.

 

     З підстав неналежної якості фіксування процесу, що унеможливило прослухати хід судового процесу, скасовано вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області щодо обвинуваченого (---) за ч. 1 ст. 121 КК України, з аналогічних підстав скасовано вирок Криничанського районного суду Дніпропетровської області відразу щодо трьох неповнолітніх обвинувачених, засуджених за ч. 3 ст. 152 КК України.

 

   Іншою причиною скасування вироків суду є недодержання загальних засад кримінального провадження під час судового розгляду, передбачених ч. 1 ст. 7 КПК України, яким повинні відповідати зміст та форма кримінального провадження.

       Частиною шостою статті 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

        

     З підстав порушення права обвинуваченого на захист скасовано вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2013 року щодо (---) засудженого за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 121 КК на строк 6 років позбавлення волі. Так, (---) було пред’явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 121 КК України. В судовому засіданні прокурором було висунене додаткове обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК України від якого обвинувачений не захищався на досудовому розслідуванні, після чого суд, в порушенні вимог ст. 339 КПК України, не відклавши судовий розгляд на строк, необхідний для захисту від нового обвинувачення та виконання прокурором вимог, передбачених статтями 276-278, 290-293 КПК України, але не більш ніж на 14 днів, не розпочавши розгляд справи з підготовчого судового засідання, провів розгляд справи відповідно до вимог ст. 338 КПК України та виніс по справі обвинувальний вирок, допустивши тим самим істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушивши право обвинуваченого на захист, що стало підставою для скасування вироку.

 

     З підстав порушення права обвинуваченого на захист скасовано також вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 09 липня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 125 КК України, оскільки обвинуваченому прокурором не було вручено обвинувальний акт, і не було підписано останнім, що було перешкодою для призначення справи до розгляду, тому кримінальне провадження було направлено на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого засідання.

 

     З підстав недодержання загальних засад кримінального провадження вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 6 серпня 2013 року відносно (---) за ч. 1 ст. 121 КК України скасовано та призначено новий судовий розгляд, оскільки діючим КПК України, з одного боку, чітко визначені повноваження суду апеляційної інстанції, до яких не входить проведення процесуальних дій, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 91, ч. 2 ст. 347 КПК України, з другого боку, в перелік істотних порушень кримінального процесуального закону, передбачених ст. 412 КПК України та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, не входять порушення вимог вказаних вище статей кримінального процесуального закону, тому виходячи з загальних засад кримінального провадження, а саме з вимог п. 13, п. 22 ч. 1 ст. 7 КПК України та ст. 20, ст. 29 КПК України, відповідно до яких до загальних засад відноситься забезпечення права на захист та права особи, яка не володіє мовою судочинства користуватися допомогою перекладача, вказаний вирок стосовно (---) скасовано з направленням кримінального провадження на новий розгляд у суд першої інстанції в іншому складі, а апеляція сторони захисту частково задоволена.

      

 З підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК) скасовано вироки відносно 18 осіб, що становить 13,6 відсотків від загальної кількості скасованих вироків.

        Серед них найбільшу кількість скасовано вироків з підстав неправильного призначення покарання за сукупністю вироків.

 

         Так, вироком Нікопольського міськрайсуду від 21 грудня 2012 р. засуджено (---) за ч. 2 ст. 389 КК до 2 років позбавлення волі, з застосуванням ст. 75, 76 КК України.          

       При призначенні покарання суд не врахував, що (---) був засуджений 18.12.2001 року за ст. 94, ч. 3 ст. 357 КК України до 12 років позбавлення волі. Постановою Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.08.2011 року не відбута частина покарання відповідно до ст. 82 КК України замінена на 1 рік 9 місяців 15 днів виправних робіт з утриманням 15% заробітної плати на користь держави, тобто злочин, за який він засуджений вироком Нікопольського міськрайсуду Дніпропетровської області від 21.12.2012 року, вчинений ним в період іспитового строку за попереднім вироком.

         Призначивши покарання (---) із застосуванням вимог ст. 75 КК України, при наявності сукупності вироків, суд першої інстанції, в порушення вимог кримінального закону, не призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків.

 

          В той же час, згідно ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує не відбуту частину покарання за попереднім вироком, при цьому, відповідно до положень ч. 4 ст. 71 КК України, остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від не відбутої частини покарання за попереднім вироком. Приймаючи до уваги те, що новий злочин (---) вчинив до повного відбуття покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, до нього при призначенні покарання підлягають застосуванню положення ч. 1 ст. 71 КК України.      

        Тому вирок суду першої інстанції відносно (---) в частині призначення покарання було скасовано, та постановлено новий вирок з призначенням покарання за правилами ч. 1 ст. 71 КК України.

 

         Аналогічний приклад щодо неправильного застосування судом першої інстанції кримінального закону це вирок Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2013 року, яким засуджено (---) за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з іспитовим строком.

 

         Скасовуючи вирок з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що повторно звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, суд не врахував вимоги ч. 3 ст. 75 КК України про те, що суд може прийняти таке рішення за умови, якщо засуджений упродовж іспитового строку не скоїть нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки. Повторно застосовуючи положення ст. 75 КК України суд допустив неправильне тлумачення закону, яке суперечить його сенсу, що тягне за собою скасування вироку.

 

   Майже кожен четвертий із скасованих вироків (загалом 23,5 відсотків) скасований з підстав, передбачених ст. 414 КПК України - через невідповідність призначеного судом покарання ступені тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

 

         Так, скасовано вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2013 року щодо (---) за ч. 3 ст. 286 КК України, засудженого з застосуванням ст. 69 КК України, до 4 років обмеження волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки. При призначенні покарання суд першої інстанції не врахував, що внаслідок скоєного обвинуваченим злочину, двоє людей загинуло та четверо отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Тому колегія суддів апеляційної інстанції визнала, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, і призначила покарання у виді шести років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на три роки.

 

         Скасовано вирок Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 17 червня 2013 року відносно (---), засудженого за ч. 2 ст. 286 КК України до 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного основного покарання, з іспитовим строком три роки.

       Задовольняючи апеляційну скаргу прокурора, колегія суддів зазначила, що при призначенні покарання суд не навів переконливих доводів для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання, не в повній мірі врахував, що скоєний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів, передбачає покарання у вигляді позбавлення волі до восьми років. Також суд не врахував, що протиправні дії обвинуваченого призвели до тяжких наслідків у вигляді смерті (---), у зв’язку з чим потерпілі наполягали на найсуворішому покаранні для обвинуваченого. Тому у суду першої інстанції не було підстав для звільнення (---) від відбування покарання у порядку ст. 75 КК України.

      Ті обставини, що обвинувачений позитивно характеризується за місцем проживання та місцем своєї роботи, його щире каяття, погашення матеріального збитку та часткове відшкодування моральної шкоди, враховується судом при призначенні покарання в межах санкції статті, що передбачає покарання за вчинений злочин.

  

      Слід відмітити, що суди першої інстанції, застосовуючи статтю 69 КК України, враховуючи обставини, що пом’якшують покарання, при цьому не зазначають та не мотивують - яким чином ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, внаслідок чого зазначені ними пом’якшуючі покарання обставини є підставою для призначення мінімального розміру покарання, а не більш м’якого покарання, ніж передбаченого законом.

      

       Відповідно до вимог ст. 417 КПК України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

        Всього скасовано вироки та закрито кримінальне провадження відносно 11 осіб: три з яких скасовано внаслідок смерті обвинуваченого, один - внаслідок відмови потерпілого від обвинувачення, два - внаслідок не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, та п’ять - у зв’язку зі звільнення особи від кримінальної відповідальності.

 

       Так, скасовано вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07 червня 2013 року щодо (---) ч. 1 ст. 307 КК України, а провадження по справі закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

 

       Скасовано вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 30 серпня 2013 року щодо (---) за ч. 1 ст. 164 КК України, а провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутністю в діянні обвинувачено складу кримінального правопорушення.

 

       З аналогічних підстав скасовано вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2013 року відносно (---), засудженого за ч. 1 ст. 263 КК України, а провадження закрито в зв’язку з відсутністю в його діях складу правопорушення.

 

46 відсотків із загальної кількості скасованих вироків скасовано відповідно до вимог ст. 420 КПК України, з постановленням нового вироку.

       Серед них 8 вироків - через необхідність застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та 46 вироків - через необхідність застосування більш суворого покарання.

 

Так, вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2013 року засуджено (---) за ч. 1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, з застосуванням ст.ст.75,76 КК України.

       Районний суд, мотивуючи рішення про призначення покарання (---) та звільняючи його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України послався на те, що той повністю визнав свою вину, характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, відшкодував завдані збитки, страдає тяжким захворюванням, а також врахував думку потерпілого.

   Однак зазначені обставини суд першої інстанції не перевірив, не врахував, що під час досудового слідства (---) не визнавав себе винним у вчиненні злочину, скривався від органів досудового слідства. Тому така обставина як щире каяття не може бути визнана такою, що пом’якшує покарання.

   Судом також не враховано у повній мірі обставини справи, те, що потерпілому умисно нанесений удар ножем у життєво важливий орган.

Безпідставно судом враховано при призначенні покарання і те, що на утриманні у (---) знаходиться малолітня дитина, оскільки матеріалами кримінального провадження вказана обставина не підтверджена.

   Призначаючи покарання суд послався на позитивну характеристику (---) за місцем його проживання, яка складається з одного речення про відсутність на нього скарг. Тому колегія суддів вважає, що її неможна назвати як позитивну.

   Не можуть бути підставою для призначення (---) покарання із застосуванням ст. 75 КК і дані про наявність у обвинуваченого захворювання, вказаний факт може бути підставою для призначення обвинуваченому мінімального покарання передбаченого санкцією статті 121 ч. 1 КК України.

   Тим самим суд фактично не навів у вироку переконливих доводів про доцільність його умовного засудження, а лише послався на обставини, що пом’якшують покарання, що дає підстави для призначення йому мінімального покарання передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України. При цьому було виключено з мотивувальної частини вироку посилання суду як на обставини, що пом’якшують покарання - позитивну характеристику, наявність на утриманні малолітньої дитини та щире каяття.

 

       Також через необхідність застосування більш суворого покарання скасовано вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, яким обвинуваченого (---) засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, до 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки. Колегія суддів вважає, що наведені у вироку суду, як пом’якшуючі покарання обставини, визнання провини, щире каяття, активне сприяння в суді в розкритті злочину, не можуть свідчить про те, що вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого (---) злочину, та дають підстави для застосування до нього ст. 69 КК України.

       Тому з врахуванням, що скоєний обвинуваченим злочин є тяжким, скоєний у стані алкогольного сп’яніння, обвинувачений визнав вину та цивільний позов, але не вчинив дій щодо відшкодування шкоди потерпілому, дані про особу обвинуваченого, який неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, характеризується за місцем роботи та проживання позитивно, вирок скасовано та постановлено новий, яким призначено 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком три роки.

 

       За наслідками розгляду апеляційних скарг на вироки судів, ухвалених на підставі угоди, відповідно до ч. 2 ст. 407 КПК України було скасовано 4 вироки з направленням кримінального провадження до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, оскільки угода була укладена під час судового провадження.

 

Так, вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 7 жовтня 2013року у кримінальному провадженні відносно обвинуваченого (---) за ч. 1 ст. 191, ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України була затверджена угода про примирення між потерпілим (---) та обвинуваченим (---). Ухвалою апеляційного суду було задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок суду скасовано, призначено новий судовий розгляд з тих підстав, що відповідно вимог ч. 7 ст. 474 КПК України суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє у затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства. У такому разі судове провадження продовжується у загальному порядку. Затверджуючи угоду про примирення між потерпілим та обвинуваченим, відповідно до вимог ч. 3 ст. 469 КПК України, суд не врахував, що така угода може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, коли кримінальне правопорушення завдає шкоди приватним інтересам (інтересам фізичної особи) та/або майновим інтересам юридичної особи, тобто лише щодо діянь, які посягають на приватні інтереси та не зачіпають значною мірою публічні інтереси (зокрема немайнові), а спричинена конкретним юридичним чи фізичним інтересам шкода є лише проявом посягання на основний об’єкт.

Крім того, при затвердженні угоди про примирення суд безпідставно не застосував вимоги ст. 71 КК України та не призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків, не врахувавши, що злочини скоєні ним у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку ст. 75 КК України, а ухвалив рішення про їх самостійне виконання.

 

Було скасовано з направленням до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, так як угода була укладена під час досудового розслідування, також 4 вироки.

 

       Так, вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 4 березня 2013 року щодо обвинуваченого (---) за ч. 1, ч. 2 ст. 185 КК України була затверджена угода про визнання винуватості, укладена під час досудового слідства між прокурором та обвинуваченим, тоді як по справі є потерпілі, а відповідно вимогам ч. 4 ст. 469 КПК - укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні, в якому бере участь потерпілий, не допускається. За наслідками апеляційного розгляду вирок суду першої інстанції було скасовано, а кримінальне провадження відповідно п. 2 ч. 2 ст. 407 КПК направлено до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, оскільки угода була укладена під час досудового розслідування.

 

       Вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2013 року відносно обвинуваченого (---) за ст. 118 КК України була затверджена угода про примирення, укладена між обвинуваченим (---) та потерпілим (---) на стадії досудового слідства. (---) засуджено за ст. 118 КК України та призначено узгоджену сторонами міру покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання не відбутої частини покарання, призначеного вироком Новомосковського міськрайонного суду від 22.06.2011 року, остаточно призначено покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.        

       Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області вирок суду першої інстанції відносно (---) скасовано, а кримінальне провадження на підставі ст. 407 ч. 2 п. 2 КПК України направлено до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, з тих підстав, що суд, в порушення вимог ч. 7 ст. 474 КПК України не перевірив угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону, оскільки досудовим слідством не були встановлені обставини скоєного злочину, не було проведено в повному обсязі слідчі дії, які б дали змогу вірно кваліфікувати дії обвинуваченого (---).

         Судом, в свою чергу, також не були досліджені обставини скоєння обвинуваченим злочину та не перевірена правильність кваліфікації його дій.

         У вироку суду не наведені мотиви, з яких суд виходив при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам кримінального процесуального законодавства.        

       Відповідно до положень ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та закону, в тому числі допущена неправильна кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладання угоди. Тим самим угода про примирення сторін була затверджена передчасно і з порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального законодавства.

 

       Аналізуючи в цілому причини скасування вироків місцевих судів, можна зробити висновок, що більшість із них скасовується:

 

- з причин недодержання загальних засад кримінального провадження під час судового розгляду;

 

- через призначення до судового розгляду обвинувального акту, який не відповідає вимогам ст.291 КПК України, що стає перешкодою для повного, об’єктивного розгляду справи та ухвалення законного судового рішення;

 

- внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону: судами розглядаються кримінальні провадження без обов’язкового залучення захисника у випадках, коли його участь у кримінальному провадженні є обов’язковою;

без участі потерпілого, при відсутності доказів належного його повідомлення про дату час та місце судового розгляду;

 

- через порушень вимог ст. 65, 69, 75 КК України при зниженні покарання - суди не мотивують таке рішення належним чином або взагалі безпідставно застосовують статті 69 та 75 КК України.

 

         Таким чином, при виконанні вказаних вимог закону, суди можуть значно покращити якість роботи щодо розгляду кримінальних проваджень.

 

      

 

Суддя апеляційного суду

Дніпропетровської області                                                                               Н.В.Дігтярь