flag Судова влада України

В ході реформування судової системи цей суд припинив роботу

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Аналіз судової практики розгляду в 2015 році кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми судами Дніпропетровської області

Злочинність неповнолітніх завжди була і залишається гострою актуальною правовою та суспільною проблемою, вона є складовою загальної злочинності та засвідчує тенденції її розвитку в майбутньому. Це зумовлено не лише тим, що неповнолітні завжди визнавалися злочинцями особливого роду, а й тим, що на сьогодні, неповнолітні - це одна з найбільш кримінально уражених верств населення.

Розглядаючи проблему злочинності серед неповнолітніх, необхідно виділити сукупність обставин та факторів, що сприяють підвищенню її рівня. Серед них перше місце посідає сім’я, в якій виховується майбутній правопорушник (злочинець), відсутність контролю з боку суспільства (серед неповнолітніх спостерігається незайнятість, відсутність профілактичної та попереджувальної роботи, алкоголізм і наркоманія серед однолітків, тощо.

Найпоширенішим методом боротьби зі злочинністю неповнолітніх є запобігання їй.

Здійснюючи правосуддя щодо неповнолітніх, суди мають сумлінно і принципово виконувати повноваження із судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб у кримінальному провадженні як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження, діяти у межах і відповідно до вимог закону; зважати, що особа набуває повної кримінально-процесуальної дієздатності лише з досягненням повноліття, незалежно від акту емансипації, вступу особи у шлюб чи народження нею дитини; пам’ятати, що закріплений законом особливий підхід до неповнолітніх правопорушників зумовлює застосування інших, відмінних від тих, які застосовуються до дорослих, форм реалізації кримінальної відповідальності; враховувати, що регламентований процесуальним законом особливий порядок здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх поширюється і на осіб, які досягли повноліття під час здійснення кримінального провадження, а також на випадки, коли особа в одному кримінальному провадженні обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, частину з яких нею вчинено до, а решту – після досягнення 18 років; пам’ятати, що кримінальне провадження щодо неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Якісний та оперативний розгляд кримінальних проваджень   про злочини, вчинені неповнолітніми,   ефективні правові заходи, що застосовують суди щодо неповнолітніх, суворе додержання порядку провадження у вказаних кримінальних провадженнях у відповідності до вимог   розділу 38 КПК України (в редакції від 13 квітня 2012 року) забезпечують підвищену захищеність прав неповнолітніх та осіб, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність та реально сприяють їх перевихованню, як основній меті при призначенні покарання неповнолітнім або при застосуванні примусових заходів виховного характеру, виправленню та попередженню вчинення нових злочинів, а також попередженню злочинності серед неповнолітніх.

Здійснюючи правосуддя, суди забезпечують захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як неповнолітніх обвинувачених так і неповнолітніх, щодо який ставиться питання про застосування примусових заходів виховного характеру, та при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх керуються не тільки положеннями   Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України, а й міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, Мінімальними стандартними правилами ООН від 29 листопада 1985 року, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Рішеннями Європейського Суду з прав людини.

Суди області в основному забезпечують правильне застосування законодавства у справах про злочини неповнолітніх.

Однак є випадки, коли суди допускають   порушення процесуальних норм закону, що регулюють специфіку розгляду кримінальних проваджень   про злочини неповнолітніх, а також загальних норм Кримінального процесуального кодексу України, невірно застосовують норми закону про Кримінальну відповідальність.

Метою даного узагальнення є аналіз причин помилок, що допускаються судами при застосування норм матеріального та процесуального права при розгляді справ щодо неповнолітніх, виявлення проблемних та спірних питань, що виникають у судах при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, а також при розгляді клопотань про застосування примусових заходів виховного характеру та запропонування можливих шляхів їх вирішення,

 

Дотримання строків розгляду матеріалів кримінального провадження щодо неповнолітніх слідчим суддею, суддею першої інстанції, який уповноважений на його здійснення відповідно до ч.10 ст. 31 КПК України.

 

Згідно ст. 31 ч. 10 КПК України судове провадження щодо неповнолітньої особи, а також щодо декількох осіб, одна з яких є неповнолітньою, здійснюється виключно суддями, уповноваженими зборами суддів відповідних судів у порядку ст. 115 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх.

В 2015 році усі кримінальні провадження щодо неповнолітніх, клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру були розглянуті спеціально уповноваженими зборами суддів суддями.

Стаття 28 КПК України передбачає, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки, а кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.

Розгляд кримінальних проваджень щодо неповнолітніх в розумні строки спеціально уповноваженим судом передбачено і ст. 40 Конвенції про права дитини, відповідно до якої встановлено право кожної дитини, яка як вважається, порушила кримінальне законодавство, обвинувачується або визнається винною в його порушенні є невідкладне прийняття рішення з розглядуваного питання компетентним, незалежним і безстороннім органом чи судом, що узгоджуються також з положеннями Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила»).

За результатами проведеного узагальнення встановлено, що вимоги про розумні строки розгляду справ цієї категорії спеціально уповноваженими суддями судами Дніпропетровської області виконуються.

Кримінальні провадження щодо неповнолітніх призначаються до підготовчого судового засідання у передбачений ст. 314 ч. 1 КПК України   не пізніше ніж у п’ятиденний строк з дня надходження обвинувального акта щодо неповнолітньої особи до суду і порушень зазначених строків суддями не було допущено.

Разом з тим, відмічаються непоодинокі випадки тривалого строку проведення підготовчого судового засідання, які викликані неявкою в підготовче судове засідання сторін кримінального провадження.

Не дивлячись на ряд об’єктивних причин, що в деяких випадках перешкоджала суддям розглянути кримінальне провадження щодо неповнолітнього строго у призначений день, переважна більшість кримінальних проваджень щодо неповнолітніх були розглянуті   в термін від 1 до 3 місяців.

Разом з тим, є кримінальні провадження щодо злочинів, вчинених неповнолітніми, які розглядалися судами   першої інстанції більш тривалий строк.

Так, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська розглядав кримінальні провадження щодо неповнолітніх в більш тривалий строк, через неявку захисника, не доставку обвинуваченого, який тримається під вартою та неявки обвинувачених, неявку потерпілого та задоволення клопотань обвинуваченого та захисника.

З аналізу, проведеного Апостолівським районним судом Дніпропетровської області, в провадженні якого в 2015 році була значна кількість кримінальних проваджень (24 кримінальні провадження відносно 32 неповнолітніх осіб, що значно більше ніж у 2014 році, коли до суду надійшло 9 кримінальних проваджень відносно 13 неповнолітніх осіб), вбачається що тривалий розгляд Апостолівським районним судом ряду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх була викликана тим, що відносно одних і тих же обвинувачених, до суду періодично надходили обвинувальні акти по окремих епізодах їх злочинної діяльності.

Так, наприклад щодо неповнолітнього (Особи 1) до суду надійшло 5 обвинувальних актів в період з 05 березня 2015 року по 29 липня 2015 року:

Так, по судовому кримінальному провадженню №171/542/15-к обвинувальний акт по кримінальному провадженню № 1201504041000150 щодо неповнолітнього (Особи 1), обвинуваченого у вчинені 12 лютого 2015 року кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, надійшов до суду 05 березня 2015 року. Ухвалою суду від 09 березня 2015 року по справі було призначено підготовче судове засідання на 10 березня 2015 року. Забезпечивши належне повідомлення учасників провадження про час проведення підготовчого судового засідання, суд провів його 13 березня 2015 року, призначивши судовий розгляд на 23 березня 2015 року.

02 квітня 2015 року до суду надходить кримінальне провадження № 12014040410000295 за обвинуваченням неповнолітніх (Особи1), ( Особи 2),( Особи 3) у вчиненні 02 березня 2015 року кримінального правопорушення передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України. Ухвалою суду від 02 квітня 2015 року призначено на 07 квітня 2015 року підготовче судове засідання, в якому кримінальні провадження були об’єднані в одне провадження, яке було призначено до судового розгляду на 17 квітня 2015 року. Після проведення підготовчого судового засідання обвинувачені та їх законні представники в судові засідання не з’являлися.

07 травня 2015 року до суду надійшло кримінальне провадження   № 12015040410000313 за обвинуваченням неповнолітніх ( Особи 1) та ( Особи 2) у вчиненні 19 та 25 березня 2015 року кримінальних правопорушень, передбачених ст. 289 ч.2, 185 ч. 3 КК України. Ухвалою судді від 08 травня 2-015 року по справі   призначено підготовче судове засідання на 12 травня 2015 року. Ухвалою підготовчого судового засідання від 12 травня 2015 року кримінальні провадження об’єднані в одне кримінальне провадження з призначенням його до судового розгляду на 22 травня 2015 року.

29 травня 2015 року до суду надходить кримінальне провадження № 12015040410000451 за обвинуваченням неповнолітнього( Особи 1) у вчиненні 29 квітня 2015 року кримінального правопорушення, передбаченого ст. 298 ч. 2 КК України.

30 липня 2015 року до суду надходить кримінальне провадження №12015040410000503 за обвинуваченням неповнолітнього ( Особи 1) у вчиненні 15 січня, 20 квітня, 03 травня 2015 року кримінальних правопорушень передбачених ст. ст. 185 ч.2. 185 ч. 3 КК України.

Виходячи з викладеного остаточний розгляд кримінального провадження щодо вказаних неповнолітніх відбувся 12 листопада 2015 року, чим було порушено як право неповнолітніх на своєчасний, об’єктивний розгляд справи, що також сприяло вчиненню інших злочинів вказаними неповнолітніми.

З подібних причин Інгулецький районний суд м. Кривого Рогу протягом 7 місяців 20 днів розглядав кримінальне провадження № 1-кп/213/117/15 щодо неповнолітніх                      (Особи 1) та (Особи 2) обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 289 ч.2. 15 ч. 3 ст. 185 КК України: справа надійшла на новий розгляд до суду після скасування вироку апеляційним судом. Для всебічного та об’єктивного розгляду справи судом на стадії судового розгляду за клопотаннями учасників судового розгляду призначалась автотоварознавча експертиза, захисниками та підозрюваними неодноразово заявлялися клопотання про витребування додаткових доказів по справі, судом направлялися запити до інших судів щодо наявності інформації щодо обрання підозрюваним запобіжного заходу, наявності судимостей. До суду протягом кількох місяців 2015 року надходили інші обвинувальні акти відносно вказаних неповнолітніх. Які були об’єднані судом в одне кримінальне провадження провадження на різних строках розгляду справи, що також зумовило тривалий час розгляду кримінального провадження щодо (Особи 1) та ( Особи 2).

Орджонікідзевський міський суд, розглянув 6 кримінальних проваджень щодо неповнолітніх у строк до 1 місяця, 1 кримінальне провадження у строк до 3 місяців, але одне кримінальне провадження розглянув у строк понад 6 місяців з тих підстав, що в судове засідання не з’являлися законні представники неповнолітніх, що взагалі є нонсенсом, оскільки законний представник неповнолітньої особи залучається до участі у кримінальному провадженні саме для додаткових гарантій захисту прав неповнолітнього і повинен діяти в його інтересах та у відповідності до чинного законодавства, тому, вбачається, що в зазначеному   кримінальному провадженні підлягало   обговоренню питання про можливість   заміни законних представників, як передбачено ст. 488 ч. 3 КПК України.

Тривалий розгляд окремих кримінальних проваджень щодо неповнолітніх пояснюється такими причинами як неявка захисника, неприбуттям обвинуваченого, не доставка обвинуваченого, який тримається під вартою, неявка потерпілого, виклик свідків, неявка свідків, задоволення клопотань   обвинуваченого чи його захисника.

Сторона обвинувачення не завжди виконує передбачений ст. ст. 23, 327 ч. 2 КПК України процесуальний обов’язок по забезпеченню присутності під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит зазначених свідків, через що суди керуючись ст. 142 КПК України постановляють ухвали про здійснення приводу таких свідків, та не має права постановляти аналогічні ухвали щодо неповнолітніх осіб, певної категорії жінок а також  потерпілих.

Як убачається з матеріалів узагальнень проведених місцевими судами, навіть по тих категоріях осіб, щодо яких судом постановлюються ухвали про привід непоодинокими є неналежне виконання відповідними органами ухвал суду про привід в судове засідання учасників процесу відповідно до клопотань сторін кримінального провадження відповідно згідно ст. ст.140 – 142 КПК України. На сьогодні привід обвинувачених та свідків є одним з проблемних питань кримінально-процесуального законодавства через неврегульованість та складність у виконанні постанов про їх привід органами внутрішніх справ.

Відкладення розгляду справи через невиконання або неналежне виконання працівниками міліції, яким доручається такий привід, своїх обов'язків (зокрема, ненадання суду матеріалів, рапортів, пояснення щодо причин його невиконання) позбавляє суд можливості приймати рішення щодо можливого розгляду справи за відсутності осіб, що не з’явилися в судове засідання.

Так, Криничанським районним судом Дніпропетровської області по кримінальному провадженню щодо неповнолітнього (---) на протязі року було постановлено 3 ухвали про привід в судове засідання неповнолітнього обвинуваченого       (---), дві з яких залишилися не виконаними.

У разі неявки в судове засідання захисників, які, як правило призначаються відповідно до ЗУ «Про безоплатну правову допомогу, суди направляють листи керівнику центра з надання вторинної правової допомоги, який належним чином на них реагує та забезпечує явку захисника в судове засідання на призначений судом час.

Наявність вказаних об’єктивних причин не дає можливості стверджувати про те, що суди області   допускали тяганину при розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми та порушили розумні строки при розгляді справ щодо неповнолітніх.

           Загалом, оцінюючи зібрані сукупні дані, можна сказати, що суди приймають заходи щодо недопущення тривалого розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх та відкладення їх розгляду без поважних підстав, тому такі відкладення розгляду кримінальних проваджень не впливали на дотримання розумності строків розгляду кримінальних проваджень, були об’єктивно необхідними та прийнятими   у відповідності до чинного законодавства.

 

Забезпечення обов’язкової участі захисника як із моменту встановлення факту неповноліття, так і з часу виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є неповнолітньою (пункти 1-2 ч.2 ст. 52 КПК України); законного представника та представників служби у справах дітей та кримінальної міліції у справах дітей.

Норма про право неповнолітнього обвинуваченого на захист, яка сформульована у законодавстві України, в цілому відповідає вимогам світових стандартів судочинства щодо неповнолітніх. Діючим законодавством посилена правова охорона неповнолітніх, яка полягає в тому, що для неповнолітніх положеннями КПК України передбачене подвійне представництво – захисника і законного представника, чий правовий статус також дає змогу здійснювати захисні функції.

Враховуючи, що неповнолітньому, який вчинив суспільно небезпечне діяння і потрапив у сферу дії кримінального процесу, в силу його вікових та психологічних особливостей, нестачі життєвого досвіду, важко самостійно розібратися в механізмі кримінального провадження, законом передбачена обов'язкова участь захисника по цій категорії справ (ст. 52 ч. 2 п. 1, 2 КПК України). Захисник керується лише інтересами свого підзахисного, його основне завдання - за допомогою засобів захисту, передбачених діючим законодавством, спростувати підозру чи обвинувачення, виявити обставини, які пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого надати їм необхідну юридичну допомогу.

Щодо залучення захисника для неповнолітнього, у справах, які надходили до загальних місцевих судів Дніпропетровської області у 2015 році з обвинувальними актами чи клопотаннями про застосування примусових заходів виховного характеру, обов’язкова участь захисника забезпечувалася, відповідно до норм ст. 52 КПК України, за наявності обох умов – моменту встановлення факту неповнолітня або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою та наявності статусу підозрюваного або обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення.

У переважній більшості випадків, захисники залучаються відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу» з Дніпропетровського обласного Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги», оскільки неповнолітні не мають коштів, а батьки (один з батьків) заявляють про відсутність матеріальної спроможності самостійно запросити захисника з числа адвокатів.

В переважній більшості кримінальних проваджень щодо неповнолітніх постанови про залучення захисника було винесено раніше або одночасно з повідомленням про підозру.

Разом з тим, в 2015 році апеляційною перевіркою кримінальних проваджень щодо неповнолітніх виявлено 2 випадки порушення судом першої інстанції права неповнолітнього   обвинуваченого на захист.

Так, під час розгляду Солонянським районним судом Дніпропетровської області кримінального провадження щодо (---), 19 грудня 1996 року народження, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 ч.1 КК України, яке, як убачається з вироку суду,   розпочалося в листопаді 2014 року та було закінчено 19 січня 2015 року в момент вилучення у останнього незаконно придбаного наркотичного засобу канабіс масою 18,227 г., суд не тільки не звернув увагу на порушення органами досудового розслідування права обвинуваченого на захист, а й сам допустив порушення його права на захист, оскільки не звернув уваги на те, що (---) було інкриміновано початок вчинення кримінального правопорушення в листопаді 2014 року, тобто в період часу, коли йому не виповнилося 18 років

Оскільки органами досудового розслідування (---) було інкриміновано, що він незаконно придбав особливо небезпечний наркотичний засіб в листопаді 2014 року, тобто в період часу, коли йому не виповнилося 18 років, у відповідності до ст. 52 ч. 2 п. 1 КПК України суд був зобов’язаний залучити захисника.

Через порушення права обвинуваченого (---) на захист вирок суду від 24 лютого 2015 року щодо нього скасовано ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2015 року та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Аналогічне порушення права неповнолітнього обвинуваченого на захист було допущено і Межівським районним судом Дніпропетровської області під час розгляду кримінального провадження щодо (---), 15 лютого 1997 року народження, який вироком суду   від 09 липня 2015 року був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 ч. 1 КК України.

Суд першої інстанції не звернув уваги на порушення органами досудового розслідування права на захист (---), який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення з серпня 2014 по 11 червня 2015 року, тобто у віці до досягнення ним 18 років, а також сам допустив порушення права обвинуваченого на захист, розглянувши кримінальне провадження без участі захисника. Відповідно в судовому розгляді даного кримінального провадження не брали участь законний представник обвинуваченого, представники служби у справах дітей та кримінальної міліції, тобто були порушені і вимоги ст. ст. 44,488, 496 КПК України.

Через істотне порушення судом першої інстанції вимог ст. 52 ч. 2 п. 1 КПК України, що виразилися в порушенні права обвинуваченого на захист, зазначений вирок було скасовано Апеляційним судом Дніпропетровської області та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 44 КПК України, якщо підозрюваним, обвинуваченим є неповнолітній, до участі в процесуальній дії разом з ним залучається його законний представник. Як законні представники можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній, недієздатний чи обмежено дієздатний. Про залучення законного представника слідчий, прокурор виносить постанову, а слідчий суддя, суд - постановляє ухвалу, копія якої вручається законному представнику.

Як правило, в якості законних представників неповнолітніх осіб залучаються їхні батьки, але є непоодинокі випадки залучення в якості законного представника бабусі обвинуваченого (так, у справі № 1-кп/213/317/15 щодо неповнолітнього (---), обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч .3, ст. 185 ч. 3 КК України, законний представником неповнолітнього (---) залучена бабуся, так як мати померла, а батько позбавлений батьківських прав.)

Органи досудового розслідування у відповідності зі ст. 44 КПК України залучають законних представників з моменту, якщо особа, якій повідомлено про підозру є неповнолітньою особою, про що виносять постанову, яку вручають законному представнику та роз’яснюють його процесуальні права.

З цього часу, а також у судах першої інстанції і апеляційної інстанції законні представники приймають участь у кримінальних провадженнях на стороні захисту.

Що стосується залучення до участі у кримінальному провадженні представників у справах дітей та кримінальної міліції, то вимоги зазначеної норми закону місцевими судами виконуються у відповідності до вимог ст. 496 КПК України, суди по кримінальним провадженням щодо неповнолітніх та при розгляді клопотань про застосування примусових заходів виховного характеру в обов’язковому порядку повідомляють службу у справах дітей та кримінальну міліцію у справах дітей (уповноваженого підрозділу органів Національної поліції), а також викликають їх представників в судове засідання щодо неповнолітньої особи.

Дослідження матеріалів узагальнення судів першої інстанції показує, що в 2015 році представники служби в справах дітей приймали участь по всіх кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх осіб, як і представники кримінальної міліції в справах дітей при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх Тернівським районним судом м. Кривого Рогу,   Павлоградським міськрайонним судом, Петропавлівським районним судом, Широківським районним судом.

При розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх    Апостолівським районним судом Першотравенським міським судом, Криничанським районним судом, Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу,   Магдалинівським   районним судом, Нікопольським міськрайонним судом в усіх кримінальних провадженнях приймали участь представники служби у справах дітей та не приймали участь представники кримінальної міліції, своєї позиції по даних, характеризуючи неповнолітніх осіб та доцільних заходах по конкретних неповнолітніх правопорушників не висловлювали.

            Проте маються непоодинокі випадки, коли суди області повідомляють про час та місце розгляду кримінальних проваджень щодо неповнолітніх службу в справах дітей та кримінальну міліцію в справах дітей і в разі, коли їх представники не з’являються в судове засідання – розглядають кримінальні провадження у їх відсутності.

При апеляційному розгляді кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми та матеріалів про застосування примусових заходів виховного характеру, у відповідності до вимог 496 КПК України представникам служби у справах дітей і кримінальної міліції в обов’язковому порядку направляються повідомлення про відкриття апеляційного провадження, направляються копії ухвали і апеляційних скарг та повідомляється про час і місце розгляду кримінального провадження, а у випадку, коли в апеляційній скарзі ставиться питання про ухвалення апеляційною інстанцією свого вироку чи постановлення своєї ухвали про застосування примусових заходів виховного характеру, зазначені представники викликаються для участі в апеляційному розгляді справи.

Як правило представники зазначених служб звертаються до апеляційної інстанції з проханням про розгляд кримінального провадження за їх відсутністю з посиланням на зайнятість по роботі. Оскільки законодавець не зазначив обов’язковою участь у судовому засіданні представників зазначених служб бувають непоодинокі випадки розгляду кримінальних проваджень без їх участі як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.

Обставини про особу неповнолітнього,   умови його життя та виховання, що встановлюються у кримінальних провадженнях у відповідності до вимог ст. ст. 485, 487 КПК України.

При вивченні кримінальних проваджень встановлено що органи досудового розслідування і суди дотримуються положень, які визначаються загальними правилами КПК України, зазначеними   в ст. 91 КПК України, а також положеннями ст. ст. 485, 487 КПК України та   з’ясовують всі необхідні дані стосовно особи неповнолітнього: вік неповнолітнього, стан здоров’я та загального розвитку, при наявності даних про розумову відсталість, в обов’язковому порядку з’ясовують чи міг неповнолітній усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; характеристику особи неповнолітнього; умови життя та виховання; обставини, що негативно впливали на його виховання; наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.

Велика увага приділяється вивченню питань умов проживання та виховання неповнолітніх,   сімейного стану та впливу батьків на виховання дітей.

 

Дані обставини підтверджуються довідками про склад сім’ї, характеристиками та актами обстеження житлово-побутових умов проживання неповнолітнього, які наявні у переважній більшості кримінальних проваджень.

 

У судових засіданнях законні представники допитуються в якості свідків з приводу виховання неповнолітнього, його поведінки, вивчаються побутові умови проживання. У багатьох випадках, допитані в судовому засіданні законні представники пояснюючи причини вчинення їхніми дітьми кримінальних правопорушень посилались на зайнятість по роботі, тяжке матеріальне становище,   слабкість або відсутність   впливу на своїх неповнолітніх дітей.

 

З розглянутих судами області кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми, вбачається, що велика кількість неповнолітніх на момент вчинення злочину ніде не навчались та не працювали, тобто були безконтрольні з боку батьків, навчальних закладів та зрештою і суспільства, оскільки, як убачається з вивчених матеріалів - 65 неповнолітніх осіб під час вчинення кримінального правопорушення не навчались та будучи працездатними не працювали; а 21 неповнолітня особа взагалі перебувала поза родиною.

Вивчаючи умови проживання та виховання неповнолітніх, судами також зверталась увага на сімейний стан, коло осіб, які оточують неповнолітнього,   з якими він спілкується та які мають вплив на його виховання. Встановлено, що   велика кількість кримінальних правопорушень вчиняється неповнолітніми у групі осіб (95 осіб, у тому числі в групі з дорослими 83 особи) та саме із кола повнолітніх знайомих часто надходили пропозиції щодо вчинення злочинів.

 

Під час розгляду кримінальних проваджень у ряді випадків вбачається і це підтверджується приведеними статистичними даними, що неповнолітні обвинувачені виховуються у так званих «неблагополучних» сім’ях, ніде не навчаються та не працюють, а 21 неповнолітня особа взагалі залишилася поза сім’єю, і через це опинилися у складних життєвих обставинах, однак вони залишилися поза увагою служб, змістом діяльності яких є забезпечення прав дитини (служба у справах дітей РДА, центр соціальних служб сім’ї та молоді, прокуратура, навчальні заклади, уповноважений підрозділ органів Національної поліції, тощо).

 

Також встановлено, що серед неповнолітніх, щодо яких розглядалися кримінальні провадження у 2015 році 31 особа перебувала на обліку в кримінальній міліції, 6 осіб направлялися в спеціальні навчальні заклади соціальної реабілітації, 4 особи звільнялись від кримінальної відповідальності, 44 особи мали незняту і непогашену судимість та 33 з них звільнялись від відбування покарання, що також свідчить про неефективність роботи служб, які повинні опікуватися неповнолітніми та проводити виховну та профілактичну роботу серед неповнолітніх.

 

Разом з тим, КПК України не передбачає можливості суду реагувати на неналежне виконання обов’язків посадовими особами, які мають опікуватися дітьми, хоча недоліки в їх роботі впливають на рівень дитячої злочинності, залишають незахищеними неповнолітніх, що перебувають у складних життєвих обставинах,  ускладнюють судовий розгляд та прийняття рішення про призначення покарання щодо неповнолітніх.

 

Як убачається з проведеного узагальнення, лише в незначній кількості кримінальних проваджень органи досудового розслідування у відповідності до положень ст. 242 КПК України проводили судово – психіатричні експертизи. Відповідно до статистичних даних за 2014 рік ( за 2015 рік – відсутні дані) лише щодо 10% неповнолітніх підозрюваних проводилися судово – психіатричні експертизи ( в 62 відсотках виявлено розлади психіки: дисоціальний розлад особистості, розумова відсталість - органічні психічні розлади у неповнолітніх, які підозрюються у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення.

Як обґрунтовано зазначено в узагальненні Солонянського районного суду і це відповідає фактичним обставинам, слідчими призначається судово - психіатрична експертиза лише в тому випадку, якщо неповнолітній перебував на обліку у психіатра, хоча поведінка неповнолітнього, його показання, освіта та обставини злочину дають підстави для висновку, що проведення органами досудового розслідування згідно зі ст. 486 КПК України комплексної психолого – психіатричної або психологічної експертиз було б доцільним.

Відповідно до міжнародних стандартів стан здоров’я стосується як фізичного, так і психічного здоров’я, а довідки лікаря – нарколога та психіатра підтверджують лише те, чи зверталася особа за допомогою до лікаря психіатра та чи перебувала на диспансерному обліку, є нагальна необхідність судам більш ретельно вивчати дані про особу неповнолітнього, а не обмежуватися лише наявністю довідки про те, що вказаний неповнолітній не перебуває на обліку в лікаря психіатра, оскільки в Україні на облік ставлять осіб, які зверталися за допомогою до лікаря психіатра, що не свідчить про відсутність проблем з психічним здоров’ям у осіб, які до лікаря психіатра не зверталися.

         Так, перевіряючи дані про особу неповнолітнього обвинуваченого, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області призначав судову психолого – психіатричну експертизу для встановлення здатності неповнолітнього (---), 12 лютого 1997 року народження для встановлення здатності неповнолітнього повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації ((---) підозрювався у вчиненні в період з 20 жовтня 2013 по 24 січня 2014 року 18 епізодів крадіжок чужого майна та незаконних заволодінь транспортними засобами, сирота, проживає з бабусею, навчається без бажання в професійному ліцеї, переніс черепно – мозкову травму).

Інших випадків призначення судами в 2015 році комплексних психолого – психіатричних чи психологічних експертиз не встановлено.

Здійснення судового провадження за участю неповнолітнього у закритому судовому засіданні ( ст. 27 ч. 2 КПК України)

В 2015 році в закритих судових засіданнях завжди розглядались кримінальні провадження та матеріали про застосування примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи.

Прикладом розгляду кримінального провадження щодо неповнолітнього в закритому судовому засіданні є кримінальне провадження щодо неповнолітнього (---), обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 ч. 1 КК України.

04 листопада 2014 року постановляючи ухвалу про призначення кримінального провадження до судового розгляду Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області прийняв рішення про судовий розгляд провадження щодо                     (---) у закритому судовому засіданні.

По інших категоріях справ кримінальні провадження розглядалися в закритих судових засіданнях лише в таких випадках:

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська розглянув у закритому судовому засіданні клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру щодо неповнолітнього, який вчинив суспільно – небезпечне діяння, передбачене ст. 115 ч. 2 п.п.4, 13 КК України;

Не дивлячись на те, що п. 1 ч. 2 ст. 27 КПК України передбачає можливість для слідчого судді і суду прийняти рішення про здійснення провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини виходячи з того, що обвинувачений є неповнолітнім суди не користуються положеннями вказаної норми закону.

Виділення матеріалів кримінального провадження, щодо неповнолітніх.

Органи досудового розслідування   майже не використовували положення ст. 494 КПК України   та в незначній кількості кримінальне провадження щодо неповнолітнього виділяли   в окреме провадження, з метою сприяння уникненню негативного впливу повнолітнього співучасника на неповнолітнього і виконання вимоги   ч. 4 ст. 28 КПК України, виходячи з якого кримінальне провадження щодо неповнолітніх   має бути здійснено невідкладно і першочергово розглянуто в суді.

Так, наприклад, до Криничанського   районного суду Дніпропетровської області було направлено кримінальне провадження щодо неповнолітнього(---), 27 липня 1998 року народження, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, яке відповідно до вимог ст. 494 КПК України було виділене органами досудового розслідування з кримінального провадження щодо дорослого співвиконавця крадіжки - (---) і суд першої інстанції розглядав окремо зазначені кримінальні провадження.

Постановою прокурора Амур – Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська кримінальне провадження щодо неповнолітнього, який обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення з повнолітніми особами було виділено в окреме провадження. Отримавши два провадження Амур – Нижньодніпровський суд також розглянув кримінальне провадження щодо неповнолітнього обвинуваченого в окремому провадженні.

Ухвал, якими б суд першої інстанції, виходячи з положень ст. 334 ч. 1 КПК України, самостійно, при призначенні кримінального провадження до судового розгляду, вирішував питання про виділення   з кримінального провадження матеріалів щодо неповнолітніх в окреме провадження в 2015 році   постановлено не було.

Зазначене обумовлюється і ст. 494 КПК України, яка прямо пов’язує виділення в окреме провадження матеріалів щодо неповнолітнього, який вчинив кримінальне правопорушення разом із дорослим, з необхідністю з’ясовувати можливість такого виділення, у всякому випадку необхідно з’ясовувати чи не зашкодить таке виділення основним принципам кримінального судочинства, завданням кримінального провадження, зазначеним у ст. 2 КПК України не тільки про швидке, але й про повне та неупереджене розслідування і судовий розгляд з тим, щоб кожний хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура,   та з’ясовувати, чи не суперечить таке виділення вимогам ч. 4 ст. 217 КПК України, згідно з якою матеріали досудового розслідування не можуть бути виділені в окреме провадження, якщо це може негативно вплинути на повноту досудового розслідування чи судового розгляду.

Застосування до неповнолітніх заходів забезпечення кримінального провадження.

В 2015 році відповідно до ст. 131 КПК України під час проведення досудового розслідування до неповнолітніх застосовувалась невелика кількість заходів забезпечення кримінального провадження, серед яких переважна більшість стосувалась запобіжних заходів.

Запобіжні заходи є заходами примусу і застосовуються у кримінальному провадженні з метою належного виконання завдань правосуддя. До неповнолітнього з урахуванням його вікових та психологічних особливостей, роду занять і наявності передбачених ст. 177 КПК України ризиків, може бути застосовано як один із запобіжних заходів, передбачених ст. 176 КПК України, так і   запобіжний захід передбачений лише щодо неповнолітніх - ст. 493 КПК України – у вигляді передання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, адміністрації дитячої установи, в якій виховується неповнолітній.

 

В 2015 році місцевими судами Дніпропетровської області в більшості випадків у кримінальних провадженнях щодо неповнолітніх   запобіжні заходи - не застосовувались, а якщо застосовувалися, то такі запобіжні заходи як особисте зобов’язання, домашній арешт, тримання під вартою.

 

Так, ухвалою Широківського районного суду Дніпропетровської області від 11 червня 2015 року було частково задоволено клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосовано щодо (---), 1999 року народження, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 152 ч.3 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст. 194 КПК України.

При винесення такого рішення слідчим суддею враховані ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема можливість вчинення підозрюваним інше кримінальне правопорушення, а також те, що неповнолітній (---) підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, його вік і психологічні особливості, рід занять, що він з сім'ї матеріально не забезпеченої, де виховується з мамою, яка не в повній мірі і належно займається його вихованням, його небажання відвідувати школу.

 

Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 30 липня 2015 року було задоволено клопотання слідчого та обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання з покладенням обов’язків, передбачених ст. 194 КПК України щодо (---), 1998 року народження, підозрюваної у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч.2, ст. 185 ч.2 КК України.

Слідчим суддею враховані ризики, передбачені ст. 177 КПК України, а саме те, що підозрювана (---)у подальшому матиме можливість переховуватися від органів досудового розслідування та суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, а також те, що неповнолітня (---) підозрюється у вчиненні злочину середньої тяжкості, її вік, що вона раніше була засуджена за вчинення корисливого злочину, за місцем навчання характеризується незадовільно, пропускає заняття, часто тікає з дому.

При вирішенні питання про обрання до неповнолітніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчі судді, у відповідності до вимог ст. ст. 177, 178 КПК України, перевіряють наявність обставин та підстав, на які посилається слідчий у своєму клопотанні: наявність обґрунтованої підозри, ступінь тяжкості злочину, у вчиненні якого підозрюється неповнолітній, дані про особу неповнолітнього, стан його здоров’я, склад сім’ї, наявність постійної роботи чи навчання, його оточення, соціальні зв’язки та родинні стосунки, можливість забезпечити належну поведінку неповнолітнього без взяття під варту.

Так, наприклад, до Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу надійшло клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого (---), 2000 року народження, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. В обґрунтування клопотання прокурор посилався на тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється (---) та наявність ризиків, передбачених ст. 177 ч.1 п. 1,5 КПК України.

Ретельно перевіривши доводи клопотання та дослідивши надані матеріали,  слідчий суддя переконався в тому що (---)обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, встановив існування ризиків, передбачених ст. 177 ч.1 п.п. 1,5 КПК України: переховування від органів досудового розслідування та вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Виходячи з наведеного та враховуючи вагомість наявних доказів про вчинення (---)кримінального правопорушення, яке законодавець відніс до тяжкого, дані про його особу – раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, обґрунтовано підозрюється у вчиненні корисливого злочину під час іспитового строку,негативно характеризується за місцем проживання та навчання, суддя задовольнив клопотання та обрав неповнолітньому (---) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.                                                                                                                       

За період 2015 року в одному випадку був застосований такий, передбачений ст. 493 КПК України запобіжний захід, як передання неповнолітнього під нагляд батьків,   опікунів чи піклувальників, або передання неповнолітнього під нагляд адміністрації дитячої установи, якщо він у ній виховується.

Так, за клопотанням старшого прокурора відділу захисту прав і свобод прокуратури Дніпропетровської області   Тернівським районним судом м. Кривого Рогу застосовувався запобіжний захід у вигляді передання неповнолітнього (---), підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 259 ч. 1 КК України. Метою застосування вказаного запобіжного заходу вказано забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов’язків. Необхідність застосування до неповнолітнього підозрюваного (---) такого запобіжного заходу обґрунтований слідчим суддею наявністю ризиків переховування від органів досудового розслідування або суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та можливістю незаконного впливу на свідків у зазначеному кримінальному провадженні.

До апеляційного суду в 2015 році надійшло 6 апеляційних скарг на ухвали слідчих суддів, з яких 3 апеляційні скарги захисників - адвокатів неповнолітніх підозрюваних на ухвали слідчих суддів про застосування запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою щодо неповнолітніх підозрюваних, які залишені апеляційною інстанцією без задоволення з тих підстав, що застосування більш м’яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою не буде достатнім для запобігання наявних ризиків, передбачених ст. 177,178 КПК України.

Слід відмітити, що ухвали слідчих суддів про застосування до неповнолітніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись апеляційною інстанцією з особливою ретельністю.

Так, ухвалою апеляційного суду від 09 грудня 2015 року залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника неповнолітнього підозрюваного (---) – адвоката Громова Ю.А. на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2015 року, якою задоволено клопотання прокурора та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо (---), 1998 року народження, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч. 2 п. 12 КК України.

В апеляційній скарзі адвокат просив скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою обрати (---) запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, посилаючись на те, що підозрюваний не має мети уникати кримінальної відповідальності, оскільки вину свою у вчиненні злочину на визнає, таким чином немає підстав вважати, що він продовжуватиме злочинну діяльність. Крім того, адвокат зазначив, що підозрюваний сприятиме слідству у з’ясуванні обставин даної справи, оскільки особисто зацікавлений, щоб розслідування справи швидше закінчилося та він міг спокійно жити далі за місцем реєстрації та відвідувати школу, а також на відсутність доказів, на яких ґрунтується висновок щодо обґрунтованості підозри відносно (---).

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась з висновком слідчого судді про застосування щодо підозрюваного (---)запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки повідомлення (---) про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 115 ч.2 п.12 КК України в сукупності з іншими обставинами є підставою вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування; ніяких активних дій щодо сприянню розслідуванню злочину(---) не виявляв, оскільки відмовився давати будь-які пояснення, скориставшись своїм правом, передбаченим, у томі числі і ст.63 Конституції України;(---) схильний залишати місце проживання без дозволу матері, що свідчить про відсутність впливу матері на дії сина та відсутність контролю його поведінки; наявність показань свідків, протоколу огляду місця події, медичної довідки, акту судово-медичного обстеження трупу та інші докази свідчать про обґрунтованість підозри щодо(---).

Апеляційною інстанцією розглянуто в 2015 році 1 апеляційну скаргу прокурора на ухвалу слідчого судді про відмову в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо немонолітної особи, від якої прокурор відмовився в порядку ст. 403 КПК України; та 1 апеляційну скаргу захисника - адвоката неповнолітнього обвинуваченого на ухвалу слідчого про обрання неповнолітньому обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, яка апеляційною інстанцією була залишена без задоволення.

Так, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2015 року було залишено без задоволення апеляційну скаргу захисника неповнолітнього підозрюваного (---) – адвоката Палька О.М., а ухвалу слідчого судді Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 21 квітня 2015 року про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо (---), 1998 року народження, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч.2 КК України, залишено без зміни. В своїй апеляцій скарзі адвокат просить ухвалу слідчого судді скасувати та обрати неповнолітньому підозрюваному (---) запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, оскільки підозрюваний навчається в ліцеї, має хронічні захворювання та перебуває на диспансерному обліку у лікаря. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновком слідчого судді, оскільки обраний слідчим суддею запобіжний захід з одного боку обмежить перебування (---) за межами квартири в певний час та спілкування із фігурантами по кримінальному провадженню, а з іншого боку не позбавить підозрюваного можливості продовжувати навчання та у разі необхідності звернення до лікаря, де він перебуває на диспансерному обліку чи до лікарів інших медичних заходів.

Крім того, до апеляційного суду надійшла 1 апеляційна скарга законного представника неповнолітнього обвинуваченого на ухвалу слідчого судді про повернення скарги на бездіяльність слідчого щодо відмови у внесенні відомостей до ЄРДР, скасування постанови про відмову у зобов’язанні внести відомості до ЄРДР та відвід слідчого.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2015 року залишено без задоволення апеляційну скаргу (---) в інтересах неповнолітнього (---), а ухвалу слідчого судді Широківського районного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня, якою було повернуто скаргу (---) в інтересах (---) на бездіяльність слідчого щодо відмови у внесенні певних відомостей до ЄРДР, скасування постанови про відмову у зобов’язанні внести відомості до ЄРДР та відвід слідчого за кримінальним провадженням - залишено без змін. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з законним та обґрунтованими висновками слідчого судді про повернення скарги заявнику в зв’язку з пропуском строку подання скарги на вказану дію слідчого; стосовно інших вимог заявника встановлено, що кримінальне провадження щодо (---) знаходиться на розгляді суду першої інстанції і питання про відводи під час судового розгляду розглядає суд, який його здійснює, тобто у відповідності до положень ст.304 ч.4 п.3 КПК України, слідчий суддя за заявою особи не знайшов підстав для поновлення строку, оскільки (---) не вказала поважних причин пропуску.

Як убачається із змісту ухвал апеляційної інстанції, суд виходив не тільки із положень КПК України, а також керувався ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод,  правовими позиціями ЄСПЛ,   п. 5.1 Мінімальних стандартних правил ООН («Пекінські правила») та ст. 3 Декларації ООН з прав дитини.

За період 2015 року в одному випадку був застосований такий, передбачений ст. 493 КПК України запобіжний захід, як передання неповнолітнього під нагляд батьків,   опікунів чи піклувальників, або передання неповнолітнього під нагляд адміністрації дитячої установи, якщо він у ній виховується.

Так, за клопотанням старшого прокурора відділу захисту прав і свобод прокуратури Дніпропетровської області   Тернівським районним судом м. Кривого Рогу застосовувався запобіжний захід у вигляді передання неповнолітнього (---), підозрюваного у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 259 ч. 1 КК України під нагляд батьків. Метою застосування вказаного запобіжного заходу вказано забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов’язків. Необхідність застосування до неповнолітнього підозрюваного (---) такого запобіжного заходу обґрунтований слідчим суддею наявністю ризиків переховування від органів досудового розслідування або суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та можливістю незаконного впливу на свідків у зазначеному кримінальному провадженні.

 

Дотримання судами області принципів законності, обґрунтованості покарань, забезпечення індивідуалізації покарань та застосування примусових заходів виховного характеру.

В 2015 році на розгляд місцевих судів Дніпропетровської області надійшло 367 кримінальних проваджень про злочини вчинені неповнолітніми, залишок на початок року складав 102 кримінальних проваджень, тобто в провадженні судів області перебувало – 469 кримінальних проваджень щодо 586 неповнолітніх осіб.

В 2015 році судами області було розглянуто 371 кримінальне провадження щодо неповнолітніх, серед них з постановленням вироку – 276 кримінальних проваджень.

З розглянутих судами області в 2015 році 371 кримінальних проваджень про злочини, вчинені неповнолітніми:

             -   по 275 кримінальних провадженнях ухвалені обвинувальні вироки щодо 337 неповнолітніх осіб та щодо однієї неповнолітньої особи ухвалено виправдувальний вирок; серед обвинувальних вироків 18 вироків ухвалено з затвердженням угоди (з них у 14 випадках угоди у зв’язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим   і в 4 випадках у зв’язку з визнанням винуватості);

             - 38 кримінальних проваджень щодо 41 неповнолітньої особи закрито із звільненням особи від кримінальної відповідальності;

38 кримінальних проваджень щодо 41 особи закрито із звільненням особи від кримінальної відповідальності;

по 3 кримінальних провадженнях щодо 3 осіб застосовані примусові заходи медичного характеру;

           - по 25 кримінальним провадженням щодо 35 осіб застосовані примусові заходи виховного характеру;

           - 24 обвинувальні акти по кримінальним провадженням - повернуто прокурору;

           - 8 кримінальних проваджень направлено до апеляційного суду для визначення підсудності.

При цьому, слід зазначити, що переважна більшість кримінальних правопорушень, вчинених неповнолітніми, а саме 217 – була вчинена проти власності (з них – 155 крадіжок чужого майна; 53 – грабежі та 3 розбійних напади). На другому місці стоїть вчинення незаконного заволодіння транспортними засобами – 63, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів було вчинено 8 кримінальних правопорушень; спричинено тяжких тілесних ушкоджень у 6 випадках.

Що стосується даних про неповнолітніх осіб, які були засуджені у 2015 році:

- 95 неповнолітніх осіб вчинили кримінальні правопорушення у групі осіб;

- 186 неповнолітніх проживали у родині з одним батьком; 5 неповнолітніх осіб виховувалась в інтернатах чи дитячому будинку і - 21 неповнолітня особа перебувала поза родиною;

- 65 неповнолітніх осіб під час вчинення кримінального правопорушення не навчались і будучи працездатними не працювали;

- 16 неповнолітніх під час вчинення кримінальних правопорушень перебували у стані алкогольного сп’яніння.

Основні міри покарання, які були застосовані у 2015 році до засуджених неповнолітніх осіб:

- позбавлення волі – до 47 неповнолітніх осіб;

- громадські роботи – до 19 неповнолітніх осіб;

- штраф - до 9 неповнолітніх осіб;

- звільнено від відбування призначеного покарання неповнолітніх осіб з випробовуванням - 239 неповнолітніх осіб та на підставі ЗУ «Про амністію» – 8 неповнолітніх осіб;

- по 25 кримінальним провадженням застосовані примусові заходи виховного характеру щодо 35 осіб.

З наведеного вбачається, що суди першої інстанції зважено підходять до питання призначення покарання неповнолітнім, у разі наявності підстав звільняють їх від кримінальної відповідальності або застосовують покарання, не пов’язані з реальним відбуванням покарання, що відповідає як положенням Закону України про кримінальну відповідальність так і міжнародним договорам щодо дітей, які були підписані Верховною Радою України.

Крім обвинувальних актів щодо неповнолітніх на розгляд місцевих судів Дніпропетровської області в 2015 році надійшло 26 клопотань про застосування примусових заходів виховного характеру щодо 44 неповнолітніх осіб (залишок на початок року -7).

З них розглянуто 30 проваджень (3 провадження щодо 4 осіб -в залишку):

по 27 провадженням застосовано примусові заходи виховного характеру щодо 36 осіб;

1 провадження щодо2 осіб – закрито;

2 провадження щодо 2 осіб повернуто прокурору.

       Як убачається з наданих матеріалів, найбільш поширеним примусовим заходом виховного характеру є передача неповнолітнього під нагляд батьків та в деяких випадках обмеження дозвілля.

         Так, ухвалою Петриківського районного суду від 14 січня 2015 року щодо(---), 11 липня 1999 року народження за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України застосовані примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд законному представнику – бабусі (---)до досягнення останнім 18 річного віку.

     Ухвалою Тернівського міського суду   від 24 квітня 2015 року щодо неповнолітнього (---), 18 липня 2000 року народження за вчинення суспільно – небезпечного діяння, передбаченого ст. 125 ч. 2 КК України були застосовані примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд опікуну - бабусі (---) строком на 1 рік.

   Ухвалою Дніпропетровського районного суду від 07 серпня 2016 року щодо (---), 07 грудня 1999 року народження за вчинення суспільно – небезпечного діяння, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України були застосовані примусові заходи вихованого характеру у виді передачі під нагляд матері –(---) строком на 2 роки з покладенням на неповнолітнього обов’язку продовжити навчання та з обмеженням дозвілля: обмеженням перебувати поза домівкою у період часу з 21.00 до 07.00 години наступного ранку строком на 1 рік.

         Ухвалою Томаківського районного суду від 06 жовтня 2015 року щодо неповнолітнього(---), 16 червня 2000 року народження за вчинення суспільно – небезпечного діяння, передбаченого ст. 289 ч. 1 КК України були застосовані примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд матері (---) строком на 1 рік.

         Ухвалою Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 10 листопада 2015 року щодо (---), 11 квітня 2000 року народження за вчинення суспільно - небезпечного діяння, передбаченого ст. 286 ч. 1 КК України застосовані примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд матері (---) строком на 1 рік.

     Ухвалою Марганецького міського суду від 24 березня 2015 року щодо неповнолітнього (---) 05 лютого 2001 року народження за вчинення суспільно – небезпечного діяння, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення його до спеціальної навчально – виховної установи для дітей і підлітків – загальноосвітньої школи соціальної реабілітації строком на 1 рік, виходячи з того, що (---) негативно характеризується, мати не контролює свого неповнолітнього сина, не цікавиться де він знаходиться та немає на нього впливу.

Апеляційне оскарження рішень про злочини вчинені неповнолітніми, причини скасування і зміни вироків, ухвал суду першої інстанції.

В 2015 році на розгляд апеляційного суду надійшло 71 кримінальне провадження щодо неповнолітніх, залишок на початок року – 7 кримінальних проваджень.

В апеляційному порядку в 2015 році було переглянуто 15 ухвал судів першої інстанції про повернення обвинувального акта прокурору для усунення недоліків, з яких 7 ухвал – залишено без змін, 8 ухвал скасовано, а обвинувальні акти та додані до них матеріали направлено до суду першої інстанції   на новий судовий розгляд.

Так, ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року обвинувальний акт щодо (Особи 1) та (Особи 2),1996 року народження, обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 289 ч.2 КК України повернуто прокурору для усунення недоліків, які суд вбачає в тому, що згідно тверджень обвинуваченого (Особи 2), він не отримав ані обвинувального акта, ані реєстру досудового розслідування, а лише розписався за вказівкою слідчого.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2015 року скасовано ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 16 грудня 2014 року, обвинувальний акт та додані до нього документи повернуто до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська на новий судовий розгляд зі стадії судового засідання. Колегія суддів не погодилась з висновками суду першої інстанції, оскільки показання обвинуваченого (Особи 2) суперечать матеріалам кримінального провадження, в яких міститься розписка обвинуваченого ( Особи 2) про отримання ним обвинувального акта та реєстру досудового розслідування. На думку колегії судді для ухвалення рішення, яке було прийнято, суд мусив мати відомості, які б вказували на беззаперечний факт неодержання обвинувального акта обвинуваченим ( Особою 2), зазначені в ухвалі Ленінського районного суду м. Дніпропетровська підстави не утворюють такої перешкодили, яка б не давала можливості розглянути кримінальне провадження по суті в судовому засіданні, у зв’язку із чим колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про необґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Було розглянуто апеляційною інстанцією 1 апеляційну скаргу на постанову про залишення без задоволення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та скасовано зазначену постанову з наступних підстав:

Постановою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2015 року було залишено без задоволення заяву засудженого (---) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. Своє рішення суд мотивував тим, що заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, подані до суду до дня набрання чинності, а також заяви, подані прокурорами відповідно до абзацу першого п.16 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, після набрання ним чинності, розглядається відповідними судами в порядку, що діяв до набрання чинності КПК України 2012 року, крім того, суд зазначив, що оскарження постанови суду до загального місцевого суду кримінально-процесуальним законодавством не передбачено.

Ухвалою апеляційного суду від 25 червня 2015 року постанову судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2015 року було скасовано, а провадження за заявою (---) направлено в Марганецький міський суд Дніпропетровської області для нового судового розгляду зі стадії відкриття провадження за нововиявленими обставинами, виходячи з того, що порядок перегляду рішень судів за нововиявленими обставинами за правилами глави 32 КПК України в ред. 1960 року після набрання чинності КПК України 2012 року є обмеженим, і поширюється лише на клопотання, зазначені в п.16 розділу ХІ перехідних положень КПК України 2012 року, і не поширюється на клопотання, подані іншими учасниками процесу після набрання чинності цим кодексом, які повинні розглядатися за правилами КПК України 2012 року, а отже рішення місцевого суду про залишення без задоволення та повернення заяви засудженому (---) про перегляд за нововиявленими обставинами процесуальних рішень з набранням чинності КПК України в редакції 2012 року не ґрунтуються на вимогах закону; а також з того, що положеннями ст. 463 КПК України 2012 року передбачено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами додається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку.

Також в апеляційному порядку в 2015 року було переглянуто 1 ухвалу суду першої інстанції про закриття кримінального провадження у зв’язку із звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності, за результатом апеляційного розгляду – ухвалу суду було залишено без зміни:

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2014 року, кримінальне провадження по обвинуваченню (---) у вчинення злочинів, передбачених ст. 122 ч.1, ст. 296 ч.2 КК України закрито у зв’язку із звільненням його від кримінальної відповідальності за закінченням строків давності, на підставі ст. 49 КК України. Своє рішення суд мотивував тим, що кримінальні правопорушення у вчинення яких обвинувачується(---), були вчинені 30 липня 2000 року, а відтак з урахуванням тяжкості скоєних злочинів, наявності клопотання обвинуваченого та у відповідності з вимогами ст. 49 КК України (---) підлягає звільненню від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності та закриттям кримінального провадження на підставі ст. 284 ч.2 п.1 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року було залишено без зміни ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду                                           м. Дніпропетровська від 03 грудня 2014 року. Колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки після подій злочинів, в яких обвинувачується (---) пройшло 14 років, перевірка причетності інших осіб до вчинення злочинів не повинна проводитись за рахунок подальшого порушення прав обвинуваченого (---)на розгляд його кримінального провадження у розумний строк, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вказав про можливість і доцільність розгляду кримінального провадження щодо (---)в тому обсязі, який встановлений органом досудового розслідування і (---) не повинен продовжувати перебувати в стані невизначеності щодо своєї долі через не встановлення інших осіб, які вчинили злочин щодо потерпілого, що на думку суду першої інстанції відповідає принципам доступу до правосуддя в розумний строк, змагальності сторін та диспозитивності.

Серед розглянутих в апеляційному порядку кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, було оскаржено 53 вироки судів першої інстанції стосовно 73 неповнолітніх осіб.

Вироки щодо 23 неповнолітніх осіб апеляційною інстанцією було скасовано, щодо 27 неповнолітніх осіб – було змінено, щодо 23 неповнолітніх осіб - вироки судів першої інстанції було залишено без зміни.

Як убачається з ухвал апеляційної інстанції вироки щодо 23 неповнолітніх були скасовані з наступних підстав:

1) - щодо 1 неповнолітньої особи - у зв’язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України):

ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 жовтня 2015 року скасовано вирок Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська від 08 червня 2015 року щодо (Особи 1), 1997 року народження, та (Особи 2), 1991 року народження, та призначено новий судовий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції в іншому складі суду. Своє рішення колегія суддів мотивувала тим, що суд першої інстанції, мотивуючи рішення щодо доведеності в діянні (Особи 1)та (Особи 2)складу кримінанального правопорушення, в порушення вимог ст. 95 п. 4 КПК України, обмежився посиланням на показання потерпілого (Особи 3), які він давав в ході досудового розслідування та якого в судовому засіданні при розгляді кримінального провадження безпосередньо не допитав; як мотив прийнятого рішення, щодо необхідності засудження, суд також зазначив заяву потерпілого. Крім того, вирок суду в порушення вказаних вимог закону обґрунтований і показаннями допитаного в ході досудового розслідування у присутності захисника(Особи 4) підозрюваного (Особи 2) та допитаного в якості обвинуваченого неповнолітнього ( Особи 1).

2) - щодо 13 неповнолітніх осіб - в зв’язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК України):

Так. наприклад ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 липня 2015 року було скасовано вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 травня 2015 року щодо ( ---), 1997 року народження, та направлено матеріали кримінального провадження на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, оскільки суд першої інстанції не виконав вимог ст. 349 КПК України та порушив права учасників кримінального провадження, провівши судове засідання у спрощеному порядку, відповідно до положень ст. 349 ч. 3 КПК України. Згідно матеріалів кримінального провадження, в судовому засіданні неповнолітній обвинувачений (---) та його законний представник не визнавали цивільного позову потерпілих (---) та (---) про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, при цьому потерпілі та їх представники підтримували позовні вимоги в повному обсязі, тоді як суд, без дослідження доказів щодо заявленого позову дійшов висновку про його часткове задоволення, крім цього, потерпілими та їх представником оспорювалися певні обставини кримінального правопорушення, викладені в обвинувальному акті щодо кількості нанесених обвинувальних ударів та їх локалізації, тобто по суті оспорювалася об’єктивна сторона злочину.

3) - щодо 7 неповнолітніх осіб – в зв’язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК України);

4) - щодо 2 неповнолітніх осіб – в зв’язку невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (ст. 414 КПК України);

5) - щодо 14 неповнолітніх осіб – з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

 

Щодо 8 неповнолітніх осіб Апеляційним судом Дніпропетровської області було скасовано вироки суду першої інстанції у відповідності до ст. 407 ч. 1 п. 6 КПК України та призначено новий розгляд у суді першої інстанції у зв’язку з істотним порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу України, передбачених ст. 412 ч. 2 п. 4,5,7 КПК України:

за відсутності захисника, участь якого є обов’язковою – 2;

здійснення судового провадження за відсутністю потерпілого, якого не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду кримінального провадження. – 3;

відсутність в матеріалах кримінального провадження журналу судового засідання та технічного носія – 4.

 

         Так, за відсутністю захисника неповнолітнього обвинуваченого були розглянуті кримінальні провадження Солонянським районним судом щодо (---) та Межівським районним судом щодо (---), у зв’язку з чим вироки щодо них були скасовані апеляційною інстанцєїю (приклади наведені в узагальненні раніше).

 

Вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2014 року щодо (---), 1996 року народження, обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення,передбаченого ст. 115 ч.2 п.2 КК України, було скасовано ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 січня 2015 року та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції, оскільки судом першої інстанції без участі потерпілої (---) було проведено судові засідання 06 березня 2014 року, 31 березня 2014 року, 10 квітня 2014 року, 16 квітня 2014 року, 05 травня 2014 року, 16 травня 2014 року, 04 червня 2014 року, 13 червня 2014року, 20 червня 2014 року, 10 липня 2014 року, 02 вересня 2014 року, 26 вересня 2014 року та 17 жовтня 2014 року, під час яких були допитані свідки, судово-медичний експерт, досліджені інші докази, потерпілу    (---) належним чином повідомлено не було про день, час та місце розгляду кримінального провадження, заяви про слухання справи без її участі до суду не надходило, чим було її позбавлено права брати участь у безпосередній перевірці доказів.

 

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 квітня 2015 року було скасовано вирок Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року щодо (---), 1996 року народження, обвинуваченого у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч.2 КК України, і призначеного новий судовий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі зі стадії судового засідання в зв’язку з відсутність в матеріалах кримінального провадження журналу судового засідання та технічного носія, в тому числі.

Щодо 9 неповнолітніх осіб апеляційним судом ухвалено новий вирок, у 5 випадках у зв’язку з м’якістю призначеного покарання, у 2-х випадках – у зв’язку з неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання.

Так, вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року було визнано винним (---), 1998 року народження, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 153 ч.2 КК України, та призначено покарання з застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 років позбавлення волі; згідно ст.ст.75,104 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені ст. 76 п.3 КК України.

Колегією суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області 29 січня 2015 року скасовано вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року щодо (---) в частині призначеного покарання, та ухвалено новий вирок, яким призначено (---) за ст. 153 КК України, з застосуванням ст. 69 КК України, покарання у виді 3 років позбавлення волі.

За результатами розгляду апеляційних скарг вироки судів першої інстанції щодо 27 неповнолітніх осіб було змінено, серед яких 4 – з пом’якшенням призначеного покарання.

КПК 1960 р.

В 2015 році на розгляд апеляційного суду надійшло 2 кримінальні справи щодо неповнолітніх (КПК   в ред. 1960 року): 1 вирок суду першої інстанції залишено без зміни, 1 вирок суду першої інстанції змінено в частині призначення покарання (покарання обвинуваченому ухвалою апеляційного суду пом’якшено).

 

Більшість судів вказують на відсутність проблем при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх.

Разом з тим, деякі місцеві суди в числі проблемних питань, які виникали при розгляді кримінальних проваджень щодо неповнолітніх, зазначали питання, які дійсно є проблемними:

органи досудового розслідування не в повній мірі виконують вимоги ст. ст. 485, 487 КПК України, часто зібрані письмові докази щодо особи неповнолітнього: характеристики, довідки, інформативні акти складені формально та не відображають особливостей розвитку неповнолітнього, його ставлення до навчання, до оточуючих, взаємини в сім’ї, не зазначаються конкретні факти поведінки неповнолітнього, заходи реагування на його асоціальну поведінку та поведінку після вжитих заходів, відсутні акти обстежень та необхідні медичні документи щодо неповнолітнього, дані про те, чи перебувала неповнолітня особа на профілактичному обліку у відповідних службах, тощо.

Непоодинокі випадки відкладення кримінальних проваджень через неявку в судове засідання законних представників.

Органами досудового розслідування не виконуються вимоги ст. 486 КПК України щодо призначення комплексних судово – психіатричних та психологічних експертиз.

Відсутність захисту прав неповнолітніх, які опинилися в тяжких життєвих обставинах та в результаті цього стали на шлях вчинення кримінальних правопорушень.

5) Неврегульованість питань виконання приводів судів згідно ст. 140 КПК України та відсутність механізму виконання ухвали суду про накладення грошового стягнення за правилами ст. 146 КПК України на осіб, які не з’являються в судове засідання на виклики суду.

6) Відсутність ефективних   та зкоординованих   дій по профілактиці дитячої злочинності та запобіганню втягнення підлітків у протиправну діяльність.

Вказані проблемні питання вбачається можливим вирішувати наступним:

1). Якщо в кримінальному провадженні органи досудового розслідування не зібрали усіх необхідних даних, передбачених ст. ст. 485, 487 КПК України суду необхідно давати доручення стороні обвинувачення та відповідним службам про надання необхідної інформації, проведення обстежень, тощо.

Як убачається з узагальнень, саме таким чином поступає Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області: ухвалою судді по кримінальному провадженню щодо неповнолітнього (---), обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 1 КК України в підготовчому судовому засіданні на підставі ст. 487 КПК України було доручено службі у справах дітей Нікопольської міської ради дослідити умови життя та виховання неповнолітнього обвинуваченого та з’ясувати зазначені у вказаній нормі закону дані.

2). Якщо в судове засідання не з’являються законні представники неповнолітнього обвинуваченого, суду доцільно виясняти думку сторони обвинувачення та захисту та ставити на обговорення питання про заміну законного представника у відповідності до ст. 488 ч. 3 КПК України, тому що неявка законного представника без наявності об’єктивних причин свідчить про неналежне виконання ним своїх обов’язків та шкодить правам неповнолітнього на розгляд кримінального провадження у розумні строки і у відповідності до вимог КПК України.

3). З метою виконання вимог ст. 486 КПК України у разі сумнівів в психічному здоров’ї неповнолітньої особи і при відсутності даних про перебування неповнолітнього на обліку у лікаря – психіатра, суду необхідно з’ясовувати у сторін кримінального провадження дані про стан здоров’я неповнолітнього, про його поведінку тощо, та в разі сумнівів в психічному здоров’ї неповнолітнього чи наявності ознак у відставанні його розвитку ставити на обговорення сторін кримінального провадження питання про доцільність призначення комплексної психолого – психіатричної чи психологічної експертиз.