Рішенням суду першої інстанції з перинатального центру на користь позивача було стягнуто втрачений заробіток в розмірі 70% п’ятикратного розміру мінімальної заробітної плати починаючи з 1 січня 2015 року і довічно, а також зобов’язано відповідача здійснити нарахування та виплату індексації втраченого щомісячного заробітку та провести перерахунок із урахуванням виплачених сум.

Скасовуючи це рішення та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що  ушкодження здоров’я позивача мало місце у листопаді 1995 року, тобто до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому питання про відшкодування втраченого внаслідок каліцтва заробітку має вирішуватися відповідно до ЦК Української PCP 1963 року.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував постанову апеляційного суду та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

У п. 4 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Кодексу передбачено, що ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Тлумачення ст. 5 та п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що за загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футуроспективний характер, тобто спрямована на майбутнє – акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Проте із загального правила про застосування таких актів до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ними чинності, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень передбачено виняток і допускається застосування ЦК України до прав та обов’язків, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами (абз. 1 ч. 1 ст. 1202 ЦК України).

Відповідно до ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Зазначена норма спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом. Таким чином, з моменту прийняття судом рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, особа має право на його збільшення у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати.

Тобто, у правовідносинах, що тривають, цивільним законодавством для охорони прав фізичних осіб – кредиторів встановлена можливість збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Не врахувавши, що відносини з відшкодування завданої каліцтвом шкоди  продовжують існувати після набрання чинності ЦК України, апеляційний суд рішення суду першої інстанції по суті не переглянув і дійшов передчасного висновку про його незаконність та скасування.

З повним текстом постанови Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 686/7590/18 (провадження № 61-698св19) можна буде ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень – http://www.reyestr.court.gov.ua/.

За повідомленням прес-служби суду