З глибини віків про суди на Буковині

   І ми знову поринаємо в історичні аспекти розвитку судочинства на території Буковинського краю та продовжуємо відкривати цікаві історичні факти.

    Поміж інших історичних подій заслуговують на увагу також згадки про судочинство духовенства. Як нами уже вказувалося в попередніх матеріалах статті, в той час сторони залежно від ста­ну підлягали різним судам.

    За військового правління православний клір підпорядковувався тільки черні­вецькому вищому аудиторіату. Розпорядженням від 1792 року встановлювалося, що все судочинство сто­совно недворянського духовенства в Буковинському окрузі мають здійснювати магістрати Чернівців, Се­рету та Сучави. Кожному з названих магістратів підпо­рядковувалося православне духовенство певної части­ни краю, але все «латинське» (римсько-католицьке) духовенство підлягало Чернівецькому магістрату. Тому можна з упевненістю припустити, що на Буковині судові рішення стосовно недворянського духовенства виносили не названі магістрати, а замість них три дистриктні суди. У 1802 році весь недворянський клір Галичини вийшов з-під юрисдикції магістратів та перейшов у відання крайового суду. Це, звичайно, стосувалося й Буковини. Коли 1804 року було засно­вано Чернівецький крайовий суд, то особливо наголо­шувалося на підпорядкуванні йому недворянського кліру всіх конфесій.

    Всі гірничі суди знаходилися поза Чернівцями. Так, зокрема у Качиці до 1805 року існував субституційний гірничо-солеварний суд, як і в Солці до 1809 року. Останній у згаданому (1809) році був об’єднаний з гірничо-ли­варною адміністрацією в Пожориті. Потім ця адміні­страція була відома вже як субституційний гірни­чий суд. Згідно з розпорядженням від 1818 року, і підпорядковувався Богордчанському окружному гірничому судові в Галичині. 1820 року гірничо-ли­варну адміністрацію в Пожориті було ліквідовано, а пов’язаний з нею субституційний гірничий суд пере­дано солеварному управлінню в Качиці. Після засну­вання міського та крайового суду йому було доручено вести і гірничі судові справи.

     У той час на Буковині не було засновано суд для розгляду торгово-вексельних спорів. При організації 1786 року зазначалося, що на Буковині відсутні торгово-вексельні операції, тому з цього приводу не треба вжи­вати якихось заходів. Пізніше Буковина була підпоряд­кована Львівському торгово-вексельному судові.

    Внаслідок тісного зв’язку буковинського судо­чинства з галицьким після 1786 року тут набрали чинності й загальні австрійські закони. Коли цісар Йосиф наказав об’єднати Буковину з Галичиною, то розпорядився, щоб розпочаті судові процеси про­довжувати та закінчувати «звичним місцевим способом», а нові розглядати за існуючим у спадкових володіннях правлячого цісарського дому загаль­ним судочинством. Оскільки воно вже часто практикувалося, а також повсюдно застосовувалося Терезіанське кримінальне законодавство, то запровад­ження австрійських законів не складало якихось особливих труднощів. Негайно були видані не­обхідні розпорядження про їх переклад та друк «во­лоською» мовою. До речі, в майбутньому теж мали брати до уваги особливі потреби краю, але пізніше гору взяло пристосування до галицьких умов.

    Варто зазначити, що ведення кадастру земельних ділянок також належало до відання судів. При заснуванні 1804 року крайового суду в Чер­нівцях було вирішено, що Буковинська крайова табула відтепер має бути у віданні не місцевих (дистриктних) судів, а крайового суду. Оскільки тоді Серетський дистриктний суд було ліквідовано, то всі книги про міщанські земельні ділянки міста Серету мали перейти до Чернівецького дистриктного суду і вести­ся там окремо від тих, що стосувалися міщанських земельних ділянок міста Чернівців. Після цього по­земельні книги велися тільки в Чернівцях та в Сучавському дистриктному суді. Але вже 30-го червня 1810 року Буковинське окружне управління видало розпорядження, щоб у міських судах громад Букови­ни завести книги документів, куди б сторони, бе­ручи до уваги тодішні норми Цивільного кодек­су, могли записувати свої договори та інші доку­менти. У міських судах Чернівців, Серету та Сучави треба було відкрити посади «ведучих поземель­них книг»; такий ведучий у Чернівцях мав отри­мувати 300 фл. платні, а у Сереті та Сучаві — по 200 фл. та ще 35% надбавки. І справді, з цього часу в Чернівцях була «Чернівецька міська позе­мельна книга», на якій спочатку був зображений цісарський орел, а пізніше герб міста. «Ве­дучому поземельної книги» платили з міської каси, а сама книга зберігалася в громадському суді (після відкриття будинку магістрату — у ньому).

      Територіальне управління Державної судової

      адміністрації України в Чернівецькій області