Постанова ОП КГС ВС від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20

https://reyestr.court.gov.ua/Review/102105558

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 910/9841/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Баранця О.М., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Кібенко О.Р., Львова Б.Ю., Селіваненка В.П., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О.Ю.,

учасники справи:

позивач - Чорноморська філія державного підприємства "Адміністрація морських портів України",

представник позивача - Остапов В.В. (у порядку самопредставництва)

відповідач - Сhina Harbour Engineering Company ltd. (Чайна Харбор Енджиніринг компані лтд.),

представник відповідача - Ногіна І.І., адвокат (довіреність від 02.08.2021 б/н)

розглянув касаційну скаргу Чорноморської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2020 (головуючий суддя Паламар П.І.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 (головуючий Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О. і Чорногуз М.Г.)

у справі № 910/9841/20

за позовом Чорноморської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - Підприємство)

до Сhina Harbour Engineering Company ltd. (Чайна Харбор Енджиніринг компані лтд; далі - Компанія)

про визнання договору частково недійсним.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Підприємство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Компанії про визнання договору частково недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункт 18.15 договору (підряду на виконання робіт) від 06.04.2018 № 89-В-ЮЖФ-18 (далі - Договір) щодо застереження про розгляд спорів між ними щодо тлумачення договору, його виконання, порушення, припинення чи недійсності у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом порушує права Підприємства на судовий захист, а також суперечить вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відтак вказаний пункт Договору є недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.10.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що Закон не містить заборони на укладання такого застереження, а даний спір стосується цивільно-правових аспектів Договору і не стосується його публічно-правових аспектів.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Підприємство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що суди неправильно застосували норми матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду, просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильно застосували норми матеріального і процесуального права у подібних правовідносинах, у яких відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 1 частини першої статті 22 ГПК України при розгляді спорів між сторонами договору, який укладено відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", про визнання недійсним арбітражного застереження, яким визначено передачу спорів за договором на вирішення міжнародного комерційного арбітражного суду.

Компанія подала відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить їх залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 910/9841/20 за касаційною скаргою Підприємства та призначено її розгляд у судовому засіданні.

Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 справу № 910/9841/20 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду з підстав необхідності відступлення від правового висновку у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 911/1803/19 [Арбітражний суд не наділений компетенцією вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди за статтею 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) та статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"].

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2021 прийнято касаційну скаргу Підприємства до розгляду та призначено її розгляд у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.08.2021 протокольною ухвалою постановлено звернутись до фахівців Науково-консультативної ради при Верховному Суді для підготовки наукового висновку у справі № 910/9841/20.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли відповідні висновки Науково-консультативної ради при Верховному Суді у цій справі, у зв`язку з чим ухвалою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.10.2021 касаційну скаргу Підприємства призначено до розгляду в судовому засіданні.

Перевіривши правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених ними обставин справи, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Приймаючи оскаржувані рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- сторони уклали арбітражне застереження, виклавши його у пункті 18.15 Договору, в якому зазначено, що усі спори, розбіжності чи вимоги, які виникають із цього договору або у зв`язку з ним, зокрема, щодо його тлумачення, виконання, порушення, припинення чи недійсності, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України згідно з його Регламентом. Правом, яке регулює цей договір, є матеріальне право України. Арбітражний суд складається з трьох арбітрів. Місцем проведення засідання Арбітражного суду є м. Київ. Мовами арбітражного розгляду є українська, російська;

- Закон не містить заборони на укладання такого застереження, а даний спір стосується цивільно-правових аспектів договору і не стосується його публічно-правових аспектів. Включення відповідних умов у господарський договір не суперечить вимогам законодавства, а тому зміст спірного договору в частині пункту 18.15 відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України;

- обмеження, передбачені частиною першою статті 22 ГПК України, стосуються спорів, які виникають з підстав невірного застосування законодавства щодо публічних закупівель, як то порушення процедури такої закупівлі та інше. Водночас частина друга статті 22 ГПК України вказує на можливість передання спорів на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, а саме: цивільно-правових аспектів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, тобто процесуальним законодавством передбачено передання спорів на вирішення міжнародного комерційного арбітражу, які регулюються ЦК України та Господарським кодексом України, тобто спорів, що стосуються своєчасного виконання договору, якості виконання договору, розрахунків та інше.

Водночас у справі № 911/1803/19 за наслідками касаційного перегляду справи постановою Верховного Суду від 07.10.2020 постанову суду апеляційної інстанції скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що приписами статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік), статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", статті 226 ГПК України у разі подання позову до національного суду у правовідносинах з арбітражним застереженням саме на національний суд покладено обов`язок вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

У справі № 911/1803/19 предметом позову є дійсність та виконуваність арбітражної угоди, відповідно, господарські суди мали дослідити аргументи сторін щодо обставин дійсності та виконуваності арбітражного застереження у договорі про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, укладеного між відповідачами, та прийняти рішення по суті спору, що й було правильно вчинено місцевим господарським судом.  

Проте суд апеляційної інстанції залишив позов без розгляду, пославшись на пункт 7 частини першої статті 226 ГПК України, вказавши, що суперечка про підсудність була розв`язана Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу відповідно до статті 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та судами цивільної юрисдикції у справі № 761/37045/15-ц при визнанні і наданні дозволу на виконання рішення арбітражу.

Дійсно, Арбітражним Трибуналом Німецької Морської Асоціації Арбітражу слухалась справа про стягнення з АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на користь ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS) заборгованості та процентів за договором про перевезення великовагових і великогабаритних вантажів № 15/13 від 16.04.2013, а за приписами статті 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, у тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди.

Проте Арбітражний Трибунал Німецької Морської Асоціації Арбітражу вирішував питання про свою компетенцію щодо розгляду саме спору між ДІЛЕКС ЧАРТЕРІНГ АПС (DEALEX CHARTERING ApS)  та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" про стягнення заборгованості та процентів за позовом, з яким до нього звернулась сторона, а не розглядав вимоги про визнання недійсною арбітражної угоди та визнання її такою, що не може бути виконаною з підстав, наведених у позові у цій справі, зокрема, відсутності дозволу або погодження голови правління чи його уповноваженої особи на вчинення АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" правочинів на суму від 10 млн. грн, вчинення повіреним (агентом) оспорюваного правочину з перевищенням повноважень.  

Арбітражний суд не наділено компетенцією вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди за статтею 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) та статтею 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" у випадку подання позову до національного суду. Не було узгоджено сторонами в оспорюваній арбітражній угоді необхідність передання до арбітражу спору про недійсність самої арбітражної угоди.

Що ж до цивільної справи № 761/37045/15-ц, то у ній цивільними судами надано дозвіл на примусове виконання вказаного рішення арбітражу на території України, і будь-який спір між сторонами угоди не розглядався.

Враховуючи обмежені процесуальним законом повноваження цивільних судів при розгляді заяв про надання дозволу на примусове виконання рішення арбітражу на території України, суди у справі № 761/37045/15-ц не досліджували та не могли досліджувати дійсність та виконуваність арбітражного застереження з врахуванням всіх наведених у позові обґрунтувань.

Крім того, у справі № 911/1803/19 одним із суддів було викладено окрему думку, в якій зазначено, що у вказаній справі є особливості, які суттєво впливають на правовий висновок у ній. Зокрема:

- арбітражний процес щодо основного спору вже відбувся;

- вже винесено арбітражне рішення щодо компетенції та суті спору;

- національний суд надав дозвіл на примусове виконання арбітражного рішення на території України.

Отже, у справі, що розглядається, та у справі № 911/1803/19 суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

При цьому у питаннях застосування норм права при поданні позову до національного суду у правовідносинах з арбітражним застереженням, необхідним є формування правового висновку для забезпечення сталості та єдності судової практики, тому Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини третьої статті 2 Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 рік) суд договірної держави може порушити провадження в справі у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У свою чергу, статтею 124 Конституції України передбачено, що, зокрема, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

ЦК України як основний акт цивільного законодавства містить перелік способів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Так, у статті 16 ЦК України зазначається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового прав та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, окрім іншого, визнання правочину недійсним. При цьому суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом у визначених законом випадках.

Враховуючи, що арбітражна угода є правочином у розумінні ЦК України, вимоги статті 203 ЦК України застосовуються і до арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", якою суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

З аналізу вказаних норм права вбачається право національного суду на відкриття провадження у справі у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо суд визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, і від будь-якої сторони не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді.

Тобто національний суд у разі надходження позову у правовідносинах з арбітражним застереженням надає оцінку такому застереженню, якщо від будь-якої сторони не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, і лише після визначення питання щодо дійсності/недійсності, втрати/не втрати чинності або можливості/не можливості бути виконаним третейського застереження, приймає рішення про залишення позову без розгляду і направлення сторін до арбітражу або розгляд справи по суті, відповідно до встановлених ним обставин.

При цьому згідно з статтею 16 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" третейський суд може сам прийняти постанову про свою компетенцію, в тому числі стосовно будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. З цією метою арбітражне застереження, що є частиною договору, повинно трактуватися як угода, що не залежить від інших умов договору. Винесення третейським судом рішення про недійсність договору не тягне за собою в силу закону недійсність арбітражного застереження. Заява про відсутність у третейського суду компетенції може бути зроблена не пізніше подання заперечень щодо позову. Призначення стороною арбітра або її участь у призначенні арбітра не позбавляє сторону права зробити таку заяву. Заява про те, що третейський суд перевищує межі своєї компетенції, повинна бути зроблена, як тільки питання, яке, на думку сторони, виходить за ці межі, буде поставлено в ході арбітражного розгляду. Третейський суд може в будь-якому з цих випадків прийняти заяву, зроблену пізніше, якщо він визнає затримку виправданою. Третейський суд може винести постанову щодо заяви, зазначеної в пункті 2 цієї статті, або як з питання попереднього характеру, або в рішенні щодо суті спору. Якщо третейський суд винесе постанову з питання попереднього характеру, що він має компетенцію, будь-яка сторона може протягом 30 днів після отримання повідомлення про цю постанову просити орган, зазначений в статті 6, прийняти рішення з цього питання; таке рішення не підлягає ніякому оскарженню; поки таке прохання чекає на своє вирішення, третейський суд може продовжувати розгляд та прийняти арбітражне рішення.

Таким чином, вказаними нормами розмежовано право як національного суду, так і арбітражного щодо розгляду відповідних спорів з урахуванням певних особливостей.

Також Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Конвенція про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958; далі - Нью-Йоркська конвенція) закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (частина перша статті ІІ Нью-Йоркської конвенції). Ця презумпція дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.

Принцип автономності арбітражної угоди (separabiliti) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди і, по-друге, основний договір і арбітражна угода можуть бути підпорядковані різним законам. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу.

Необхідно враховувати, що принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому, що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності арбітражної угоди.

Враховуючи викладене та принцип автономності арбітражної угоди (третейського застереження), слід дійти висновку, що дійсність/недійсність третейської угоди/застереження може бути самостійним (окремим) позовним провадженням не залежно від існування спірних питань за основним договором/контрактом, та може бути розглянуто як національним судом так і арбітражним судом, який визначено у арбітражній угоді (третейському застереженні).

Таким чином позов про визнання недійсним арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі арбітражного застереження, відповідає нормам Конституції України та вимогам чинного законодавства України, є ефективним способом захисту прав і законних інтересів та не суперечить нормам міжнародного права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені рішення та постанову, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Чорноморської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 910/9841/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                                                І. Булгакова

Судді                                                                                                     О. Баранець

                                                                                                              О. Васьковський

                                                                                                              Т. Дроботова

                                                                                                              О. Кібенко

                                                                                                              Б. Львов

                                                                                                              В. Селіваненко

                                                                                                              Н. Ткаченко

                                                                                                              В. Уркевич