Секретар Другої судової палати КЦС ВС проаналізувала правові позиції щодо особливостей розгляду трудових спорів у воєнний час

Вирішуючи трудові спори, суди повинні з урахуванням їхніх особливостей застосовувати обмеження, які спричинені військовою агресією рф та втілені в законодавстві, але водночас не допускати порушення прав працівників, гарантованих Конституцією України. Про це сказала секретар Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Марина Червинська на всеукраїнському семінарі для суддів місцевих загальних судів «Особливості розгляду трудових спорів з врахуванням практики Верховного Суду».

Уже через три тижні після початку повномасштабного вторгнення країни-агресора в Україну було прийнято Закон України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Згодом до нього вносилися зміни для уточнення певних положень. Тому, зазначила Марина Червинська, при розгляді трудових спорів, які виникли після 24 лютого 2022 року, судді завжди повинні мати перед собою не тільки КЗпП України, а й указаний Закон.

Доповідачка відзначила, що виникло багато проблем із застосуванням відповідних новел на практиці. ВС уже напрацював певну судову практику, надавши відповіді на питання, що виникають під час розгляду трудових спорів із застосуванням нових норм.

Одна з новел – введення вперше в законодавство поняття «призупинення дії трудового договору». Марина Червинська акцентувала, що визначення цього поняття немає в КЗпП України, воно міститься тільки у ст. 13 Закону № 2136-IX.

Призупинення дії трудового договору можливе, коли через збройну агресію рф у сторін немає можливості виконувати обов’язки, передбачені трудовим договором. У практиці виникли спори щодо меж застосування цієї норми.

Лекторка навела постанову КЦС ВС від 31 січня 2024 року у справі № 161/8196/22. Роботодавець призупинив трудові договори на підставі ст. 13 Закону № 2136-IX, вказував, що через війну відсутні замовлення, тому немає можливості забезпечити працівників роботою.

У цій справі КЦС ВС звернув увагу, що ст. 13 Закону № 2136-IX передбачає певний порядок призупинення трудового договору; працівник може оскаржити відповідний наказ роботодавця в адміністративному порядку; призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин; у разі призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного про це в будь-який доступний спосіб; відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового в повному обсязі покладається на державу-агресора.

За підсумками розгляду справи КЦС ВС вказав, що право призупинити трудовий договір не є абсолютним, для цього роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може її виконати. Зокрема, у випадку, якщо в результаті бойових дій знищені засоби виробництва або їх функціонування з об’єктивних і незалежних від роботодавця причин неможливе, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці також неможливе.

У цій справі не встановлено обставин неможливості надання відповідачем позивачу роботи у зв’язку з військовою агресією рф, тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що призупинення дії трудового договору є незаконним. Сама по собі обставина зменшення замовлень не свідчить про неможливість роботодавця забезпечити позивача роботою.

Крім того, КЦС ВС зазначив, що в КЗпП України немає норми, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, оскільки це не є ні простоєм, ні звільненням працівника. Водночас відповідно до ст. 43 Конституції України найбільш подібним (аналогічним) до цієї ситуації є застосування частин 1, 2 ст. 235 КЗпП України. «Не можна залишити працівника без отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час призупинення трудових відносин. Тому ВС уперше застосував аналогію права в трудовому спорі», – сказала Марина Червинська.

Також вона звернула увагу, що до 19 липня 2022 року ст. 119 КЗпП України передбачала збереження за працівниками, призваними на військову службу, прийнятими на службу за контрактом тощо, місця роботи, посади й середнього заробітку на підприємстві. З указаної дати норма про збереження середнього заробітку виключена зі статті.

У постанові від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 КЦС ВС із посиланням на Закон № 2136-IX, рішення Конституційного Суду України щодо дії законів у часі зазначив, що дії роботодавців, які з 19 липня 2022 року припинили нарахування середнього заробітку, є обґрунтованими. Крім того, Суд зазначив, що позивач у цій справі не виконує визначеної трудовим договором роботи внаслідок призову на військову службу, натомість отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі; після прийняття відповідного Закону Кабінет Міністрів України компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям.

Також Марина Червинська звернула увагу, що законодавець доповнив ч. 1 ст. 41 КЗпП України п. 6, відповідно до якого трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадках неможливості забезпечення працівника роботою через знищення засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Доповідачка навела постанову КЦС ВС від 27 вересня 2023 року у справі № 523/11673/22. За вказаним пунктом була звільнена працівниця дитячого табору в Одесі. Роботодавець вказував, що через військову агресію рф і воєнний стан у країні табір не може працювати, тому звільнив працівників.

КЦС ВС зазначив, що наявність воєнного стану автоматично не означає знищення виробничих умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. При цьому п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України не містить умов, за яких трудовий договір може бути розірваний через нерентабельність унаслідок того, що установа фактично не працює. Оскільки дитячий табір розташований на території, де не проводяться бойові дії, неможливість забезпечити позивачку роботою, визначеною трудовим договором, не пов’язана з відсутністю виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Марина Червинська зауважила, що в цій постанові зазначено основні моменти, на які треба звертати увагу при розгляді відповідних справ. Зокрема, слід ураховувати, що звільнення за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України проводиться без дотримання певних гарантій: працівник не попереджається про звільнення за два місяці (попереджається за 10 днів), до нього не застосовується переважне право на залишення на роботі та ін.

Крім того, суддя проаналізувала нещодавно ухвалену постанову КЦС ВС від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц, яка не стосується трудових спорів, але має важливе значення. Заявниця просила суд визнати бездіяльність державного виконавця, який не включив до боргу за аліментами відрахування з додаткового грошового забезпечення, пов’язаного з воєнним станом, яке відповідач отримував як поліцейський.

КЦС ВС зазначив, що відповідно до ст. 81 СК України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» визначено, що грошове забезпечення поліцейських складається, у тому числі, із щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер). Додаткові виплати, які нараховувались і виплачувались боржнику по аліментах, не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, мали постійний характер та належали до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.

Всеукраїнський семінар для суддів місцевих загальних судів «Особливості розгляду трудових спорів з врахуванням практики Верховного Суду» організований Національною школою суддів України.