|
Заходи примусу органів ДВС які здійснюються при виконанні рішень господарських судів
02 квітня 2011, 00:00
Чеголя Євген Олегович
здобувач Одеського національного університету імені І.І.Мечникова,
секретар суду Одеського апеляційного господарського суду
ЗАХОДИ ПРИМУСУ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ПРИ ВИКОНАННІ РІШЕНЬ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДІВ
Господарський суд при відправленні правосуддя у господарських справах уповноважений виносити рішення, ухвали та постанови, які у силу загальних положень Конституції України наділено усіма ознаками загальнообов'язковості. Зокрема, відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК) рішення, ухвали та постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для виконання на всій території України.
Необхідно відмітити, що після вступу рішення господарського суду в законну силу видається судовий наказ. Так, як саме виконання рішень господарських судів провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом відповідно до вимог ст. 116 ГПК України. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому рекомендованим чи цінним листом після набрання судовим рішенням законної сили [1, c.50-57].
І тому після отримання судового наказу господарського суду, який є виконавчим документом, державний виконавець на підставі ст. ст. 3, 18 Закону України «Про виконавче провадження» в старій редакції, а в новій редакції ст. 19 відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» та який набуває чинності з 21 березня 2011 р. відкриває виконавче провадження по примусовому виконанню судового наказу господарського суду [3, Ст.529].
Після відкриття виконавчого провадження та у разі невиконання рішення господарського суду державний виконавець вживає заходи примусового характеру відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» в старій редакції, а в новій редакції ст. 32 вказаного Закону.
А саме звернення стягнення на грошові кошти боржника юридичної особи (готівку в національній та іноземній валюті, яка знаходиться в касах або інших сховищах боржника-юридичної особи) за судовим наказом господарського суду державною виконавчою службою проводяться такі примусові заходи, а саме на зазначене майно накладають арешт та реалізують таким чином:
- у першу чергу - майно, яке безпосередньо не використовується інших рахунках боржника, валютні цінності, легковий авто
транспорт, предмети дизайну офісів та інше майно, готова
продукція (товари);
- у другу чергу - інші матеріальні цінності, які безпосередньо не використовуються у виробництві;
- у третю чергу - об'єкти нерухомого майна, верстати, обладнання, інші основні засоби, а також сировина і матеріали, призначені для здійснення виробництва [2, Ст.207].
У разі накладення арешту на майно третьої черги, що належить боржникові-юридичній особі, державний виконавець у З-денний строк повідомляє власника або уповноважений ним орган, до сфери управління якого належить майно, та у разі необхідності Фонд державного майна України, про накладення арешту на майно боржника-юридичної особи, а також дані про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, і про розмір вимог стягувача.
Але на практиці, як правило деякі примусові заходи, які проводить державна виконавча служба при примусовому виконанні наказу господарського суду на підставі ухваленого рішення господарського суду є не ефективними, так як на пропозицію відповідного органу управління чи Фонду державного майна України державний виконавець повинен за рахунок коштів на фінансування ДВС публікувати у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи [4, c.111-112].
Враховуючи те, що на сьогоднішній день державна виконавча служба не фінансується в повному обсязі, як це повинно бути, тому публікувати у пресі повідомлення про звернення стягнення на майно боржника-юридичної особи у державної виконавчої служби не має можливостей.
І це ускладнює сам процес виконання виконавчого документу – судового наказу на підставі ухваленого рішення господарського суду [5, c.134-138].
Нажаль внесені зміни до Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до Закону України Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» законодавцем чітко не закріплено порядок фінансування органів державної виконавчої служби на потреби, які пов`язані з діяльністю примусового виконання судових рішень у господарських справах.
Отже виникла нагальним потреба про вдосконалення положень Закону України «Про виконавче провадження», щоб у законі чітко закріплювався обсяг фінансування органів державної виконавчої служби на потреби своєчасного та повного виконання не тільки рішень господарських судів, а усіх рішень судів, які підлягають згідно з законом примусовому виконанню на всій території України.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. Господарський процесуальний кодекс України.- Х: ТОВ “Одіссей”, 2011. – 80 с.
2. Закон України «Про виконавче провадження» // Відомості Верховної Ради України, 1999.- № 24, Ст.207.
3. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) // Відомості Верховної Ради України, 2010. - № 2511-VI (2511-17), Ст. 529.
4. Чеголя Є.О. Порівняльна характеристика виконання судових рішень в господарських та адміністративних справах // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Правове регулювання суспільних відносин: актуальні проблеми та вимоги сьогодення», м. Запоріжжя, 27-28 травня 2010 р. Частина ІІ, С. 111-112.
5. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навчальний посібник. - К.: Прецедент, 2005. - 192 с.
ОПУБЛІКОВАНО
У Матеріалах Всеукраїнських науково-практичних читань «Юрисдикція: актуальні проблеми теорії і практики», м. Львів, 1-2 квітня 2011р.- С. 58-59.
|
