Березнівський районний суд Рівненської області

УЗАГАЛЬНЕННЯ ПРАКТИКИ

РОЗГЛЯДУ БЕРЕЗНІВСЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ СПРАВ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКЕ РЕГУЛЮЄ ЗЕМЕЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ ЗА 2013-2014 роки

За своєю природою право власності на землю є одним із основних майнових прав. Виступаючи в якості об'єкта права власності, земля отримує особливі правові ознаки: вона стає "майном", тобто тим предметом цивільного і земельного права, який відрізняють особливі юридичні ознаки.

Особливістю права власності на землю в Україні є те, що форми прав на землю визначені законодавством "за суб'єктом". Конституцією України установлено, що земля може перебувати в державній, комунальній і приватній власності. Таким чином, визначено коло суб'єктів, що володіють правом власності на майно, а також встановлено, що в залежності від суб'єкта, який володіє правами на землю, визначається обсяг прав і обов'язків, що складають зміст того чи іншого виду права власності на землю.

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ

Протягом 2013 року Березнівським районним судом Рівненської області було розглянуто 21 цивільні справи із застосуванням законодавства, яке регулює земельні правовідносини, з яких:

Ø задоволено позовні вимоги в 10 цивільних справах ( в тому числі і частково);

Ø у задоволенні 3 позовів відмовлено;

Ø повернуто позивачу у зв’язку з неусуненням недоліків 2 позовні заяви;

Ø залишено без розгляду 5 позовів;

Ø провадження в 1 справі було закрито у зв’язку із укладенням мирової угоди та визнання її судом.

Протягом 2014 року в провадженні Березнівського районного суду перебувало 20 справ вищевказаної категорії, з них:

Ø задоволено позовні вимоги у 3 справах,

Ø у задоволенні 3 позовів відмовлено,

Ø 2 позовні заяви повернуто,

Ø 1 цивільну справу було передано до іншого суду у зв’язку із заявленням відводів усім суддям Березнівського районного суду;

Ø провадження у 1 цивільній справі закрито,

Ø 3 позовні заяви залишено без розгляду,

Ø станом на час проведення узагальнення 7 справі перебувають на розгляді.

Позовні вимоги у вищевказаних справах стосувались визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок у власність, скасування державних актів про право власності на земельні ділянки, про визнання права власності на земельні ділянки, поділ земельних ділянок, усунення перешкод у їх користуванні.

ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ

Підстави та порядок набуття права на земельну ділянку

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається та реалізується його суб'єктами виключно відповідно до закону. Отже, суб'єктивне право власності на землю виникає на підставах та у порядку, визначеному Земельним кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов'язує виникнення цього права. Згідно з ЗК України до юридичних фактів, на підставі яких виникає право приватної власності на землю, належать: рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; цивільно-правова угода; успадкування земельної ділянки. Порядок набуття права приватної власності на землю не є однаковим для всіх його суб'єктів і залежить від підстав набуття землі у власність. Так, земельне законодавство визначає порядок набуття права власності на землю громадянами шляхом: а) приватизації земельної ділянки в межах норм безоплатної приватизації; б) приватизації земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю); в) приватизації земельної ділянки за плату; г) придбання земельної ділянки за давністю користування (набувальна давність); ґ) придбання земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, на підставі цивільно-правового договору; д)успадкування земельної ділянки.

Приступати до використання земельної ділянки можна лише після встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї. Таким документом є державний акт на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, який підлягає державній реєстрації.

Серед позовних вимог щодо порядку та підстав набуття права на земельну ділянку найпоширенішими були вимоги щодо скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність та визнання недійсним державних актів про право приватної власності на земельні ділянки.

Так, у справі за позовом Особи_1 до Особи_2. позивач просила визнати недійсним державний акт про право власності на земельну ділянки, що був виданий відповідачу, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішення, на підставі якого Особі_2 було видано оспорюваний державний акт, було скасоване в порядку адміністративного судочинства як незаконне, а тому не може вважатись таким, що виданий згідно чинного законодавства, і державний акт, належний відповідачу, який порушує її охоронюваний законом інтерес, оскільки позбавляє можливість оформити правовстановлюючі документи на належну позивачу частину земельної ділянки. Вказані позовні вимоги судом першої інстанції були задоволені з підстав наведених Особою_1. За результатами розгляду апеляційної скарги Особи_2 колегія суддів прийшла до висновку, що рішення органу місцевого самоврядування, яким визнано за Особою_2. право власності на 0,1243 га як частину земельної ділянки, що знаходилась у користуванні померлого чоловіка позивача, як правова підстава для видачі відповідачу державного акту на право власності на земельну ділянку втратило своє юридичне значення і відпало через набрання законної сили постановою суду про скасування даного рішення. В зв’язку з чим правильним є висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний державний акт є недійсним через припинення правової підстави, з якої він виник.

У справі за позовом Особи_3 до Особи_4 про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність та державного акту про право власності на земельну ділянку позивач вказав, що у встановленому законом порядку оформив право власності на житловий будинок в порядку спадкування після смерті бабусі Особи_5, однак не може оформити право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного будинку, оскільки спеціалістами проектної організації під час виготовлення технічної документації було виявлено накладення координат земельної ділянки Особи_5 на суміжну земельну ділянку, власником якої є Особи_4 звернувся із зустрічним позовом Особи_3 Яринівської сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність, державного акту про право власності на земельну ділянку в обґрунтування якого покликався на те, що він як суміжний землекористувач не погодив Особи_5 межу земельної ділянки. Суд на підставі досліджених доказів прийшов до висновку про законність і обґрунтованість первісного позову та безпідставність зустрічного, зазначивши наступне. Держаний акт про право власності на земельну ділянку спадкодавцю Особі_5. було видано 28.12.1999 року на підставі ч.1 ст.122 ЗК Української СРСР після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі і після його отримання межі земельної ділянки не змінювались. Натомість до 2010 року, як це вбачається із витягу із земельно-кадастрової книги Яринівської сільської ради Особа_4 користувався земельною ділянкою розміром 0,18 га., проте рішенням сільської ради від 22.08.2008 року розмір земельної ділянки особи було збільшено без зазначення відомостей, за рахунок яких земель таке збільшення відбулося. Схема перетину суміжних земельних ділянок Особи_5 та Особи_4. доводить, що земельна ділянка Особи_4 заходить на земельну ділянку спадкодавця Особи_5 площею 0,0352 га. За встановлених обставин лише той факт, що при видачі державного акту Особі_5. не було погоджено меж її земельної ділянки з Особою_4. як суміжним користувачем, не може бути підставою для задоволення вимог зустрічного позову. Суд зазначив, що державний акт на право власності на землю був виданий Особі_4 без урахування вже існуючого державного акту на суміжну земельну ділянку Особи_5, а тому саме державний акт відповідача за первісним позовом має бути визнаний недійсним. За таких обставин не може залишатись чинним і рішення Яринівської сільської ради від 22.08.2008 року, яке стало приводом для безпідставного збільшення земельної ділянки Особи_4 до розміру 0,2223 га.

У справі за позовом Особи_6 до Вітковицької сільської ради Березнівського району Рівненської області Особи_7 про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та зміну державного акту про право власності на земельну ділянку, зобов’язання відновити в натурі межі земельної ділянки підставою для відмови у задоволенні позовних вимог стало встановлення судом тієї обставини, що межі земельних ділянок Особи_6 та Особи_7 склались, починаючи з 70-х років минулого століття, в зв’язку з чим твердження позивача з покликанням на ст.107 ЗК України про те, що відновити межі земельних ділянок сторін по справі неможливо, не відповідає дійсності. Відповідач Особи_6 отримав земельну ділянку відповідно до положень Постанови ВРУ від 13.03.1992 року «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» в тій частині, в якій користувався станом на 15.04.1992 року. Покликання позивача як на підставу внесення змін в розмірі його земельної ділянки в бік збільшення на будівельний паспорт його земельної ділянки від 30.06.1979 року є помилковим, оскільки будівельний паспорт є робочим документом, який виготовляється до визначення меж ділянки в натурі і не є підставою для виготовлення чи внесення змін на його підставі до державного акту.

Як засвідчило проведене узагальнення поряд із вимогами про скасування державних актів про право власності на земельні ділянки позивачем були заявлені і вимоги про скасування відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність. У випадках, коли таке рішення не приймалось, суд задовольняв позовні вимоги про скасування державного акту за умови доведення позивачем факту його неприйняття.

Під час розгляду справи за позовом Особи_8 до Особи_9 про визнання недійсним Державного акту про право власності на земельну ділянку судом було встановлено, що оспорюваний державний акт було видано відповідачу з порушенням ч.1 ст.116 ЗК України без прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування, в зв’язку з чим позовні вимоги Особи_8 були задоволені.

Частина 1 ст.3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у ст.16 ЦК України. Крім того, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Способи захисту прав на земельні ділянки визначені положеннями ст.152 ЗК України. Обрання позивачем способу захисту порушеного права, який не передбачений чинним законодавством, стало підставою для відмови у позові в 1 цивільній справі.

Так, у справі за позовом Особи_10 . до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області, Особи_11 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та її приватизації позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що суміжний землекористувач Особа_11 самовільно зайняв частину належної їй земельної ділянки, змістивши межу в сторону її житлового будинку, вона ж має намір приватизувати земельну ділянку площею 937 м.кв., однак відповідач відмовляється погоджувати їй межі земельної ділянки, а тому просила суд постановити рішення, яким надати Прислуцькій сільській раді Березнівського району Рівненської області права прийняти рішення про передачу їй у приватну власність земельної ділянки без погодження її меж із суміжним землекористувачем. Відповідач Особа_11подав зустрічний позов до Особи_10, Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо надання дозволу Особі_10 на виготовлення технічної документації по передачі земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою шляхом розгородження заїзду до його будинку. Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд покликався на те, що організаційно-правова основа місцевого самоврядування в України , в тому числі і повноваження сільських, селищних, міських рад визначено Законом України «Про місцеве самоврядування»; повноваження суду надавати право органам місцевого самоврядування права приймати рішення не передбачено Законом, суд при здійсненні правосуддя не може перебирати на себе функції іншого державного органу. У задоволенні зустрічного позову судом теж було відмовлено у зв’язку із недоведеністю Особою_11 позовних вимог. Дане рішення суду оскаржено в апеляційному порядку.

Справ, у яких би позовні вимоги стосувались підстав та порядку набуття земель водного, лісового фонду, земель рекреаційного призначення, земель вкритих рослинністю до провадження суду не надходило.

Набуття права на земельну ділянку

на підставі цивільно-правових угод

Право власності на земельні ділянки може бути набуте на підставі договорів купівлі-продажу, міни, ренти, дарування, довічного утримання, у відносинах іпотеки, спадкування. Немає перешкод і для відчуження земельних ділянок на підставі інших договорів (угод, правочинів), у т.ч. не передбачених законом.

Протягом періоду, що аналізується у провадження Березнівського районного суду Рівненської області перебувала одна цивільна справа, позовні вимоги у якій стосувались набуття права на земельну ділянку на підставі цивільно-правових угод, а саме договору купівлі-продажу.

Зокрема, справа за позовом Особи_12 до Особи_13, Березнівської міської ради Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки. Позивач в обґрунтування заявлених вимог вказував, що 11.05.2004 року у Особи_14 придбав 1/2 частину магазину, що є вбудовано-прибудованим приміщенням будинку №6 по вул.Будівельників в м.Березне Рівненської області. 19.10.2005 року ним у Березнівського Райагробуду було придбано підвальне приміщення під даним цілим магазином.

Власником іншої частини даного нерухомого майна є Особи_13 13.02.2009 року між Особи_13 та Березнівською міською радою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності несільськогосподарського призначення розміром 259 м.кв, яка знаходиться за адресою: м.Березне вул.Будівельників,6 з цільовим призначенням для обслуговування магазину. Даний договір було укладено на підставі рішення Березнівської міської ради №393 від 27.01.2009 року.

Позивач покликався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення було порушено положення ст.120 Земельного кодексу України, зокрема не було визначено право кожного з співвласників нерухомого майна на земельну ділянку пропорційно їх часткам у вартості будівлі та споруди. Крім того, згідно положень ст.1 Закону України «Про об»єднання співвласників багатоквартирного будинку» земельна ділянка в установлених межах з розміщеними на ній жилим багатоквартирним будинком із усіма спорудами та інженерними мережами утворюють єдиний цілісний майновий комплекс нерухомого майна, в зв»язку з чим міська рада при винесенні оспорюваного рішення та укладенні оспорюваного договору порушила земельні права позивача та сорока шести власників квартир у будинку як співвласників цілісного об»єкту нерухомого майна, оскільки вимогами п.в ч.2 ст.89 Земельного кодексу України закріплено, що земельні ділянки співвласників житлового будинку мають перебувати у спільній сумісній власності усіх співвласників, а положення ч.3 ст.42 Земельного кодексу України передбачають, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

За результатами розгляду вказаної справи суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є підставними, оскільки виділення із загальної прибудинкової території частини земельної ділянки і передача її у власність Особі_13, що має своїм наслідком зменшення самої площі земельної ділянки і зміну її цільового призначення, суперечить положенням Земельного кодексу України, однак на час звернення із позовом минули строки позовної давності, в зв»яку з чим суд на підставі заяви сторони відповідача відмовив у позові.

Перехід права на земельну ділянку

Згідно положень ч.1 та ч.2 ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Протягом 2013-2014 років до провадження Березнівського районного суду Рівненської області надійшло 4 цивільні справи, предметом позовних вимог у яких було визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування.

У справі за позовом Особи_15 до Соснівської селищної ради Березнівського району Рівненської області про тлумачення заповіту та визнання права власності на земельну ділянку позивач покликався на те, що спадкодавець Особа_16 заповів йому право на земельну частку (пай) згідно сертифікату серії РВ №008440 від 25.10.1996 року, проте після вчинення заповіту ще за життя спадкодавець отримав взамін свідоцтва державний акт про право власності на земельну ділянку. Позивач у шестимісячний строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину в зв’язку з тим, що спадкодавець заповідав позивачу право на земельну частку (пай), проте після цього отримав державні акти на конкретні земельні ділянки. На підставі досліджених доказів суд прийшов до висновку, що спадкодавець, заповівши право на земельну частку та в послідуючому отримавши на його підставі державний акт, мав на увазі конкретну земельну ділянку. З урахуванням наведеного, суд розтлумачив заповіт та визнав за позивачем право власності на спадкове нерухоме майно.

Аналогічні позовні вимоги та з аналогічних підстав були заявлені і у позові Особи_17 до Тишицької сільської ради Березнівського району Рівненської області про тлумачення заповіту та визнання права власності на спадкове майно. За результатами розгляду даної справи суд задовольнив заявлені вимоги частково, а саме розтлумачив заповіт, у визнанні права власності на земельні ділянки відмовив. Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання права власності на нерухоме майно, суд вказав, що перешкодою для реалізації спадкових прав для позивача є не відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки, власником яких була спадкодавець, а саме невідповідність майна, яке заповідалось, представленим правовстановлюючим документам. Після здійснення судом тлумачення заповіту свідоцтво про право на спадкове майно Особи_17 має змогу отримати у нотаріальній конторі.

Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину – земельну ділянку в зв»яку із невизначенням частки спадкодавця стала підставою позовних вимог у справі за позовом Особи_18 до Особи_19 про визнання права власності на спадкове майно. Під час розгляду судом було встановлено, що позивач як спадкоємець за законом прийняла спадщину після смерті матері у виді частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку з надвірними будівлями, однак отримати свідоцтво про право на спадщину не має можливості, у зв»язку з тим, що частка спадкодавця у праві спільної сумісної власності не виділена. Із витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно було з»ясовано, що спадкодавець була співвласником 4/6 частин житлового будинку, а тому суд згідно положень ч.4 ст.120 ЗК України визнав частку спадкодавця у розмірі 4/6 частини та визнав за позивачем право власності на цю частину нерухомого майна.

У задоволенні позову Особи_20. до Особи_21 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельну ділянку було відмовлено в з»язку з недоведеністю позовних вимог, оскільки позивачем не було представлено суду доказів того,що волевиявлення спадкодавця Особи_22, який 29.03.2012 року склав новий заповіт на користь Особи_21 в тому числі і на земельну ділянку, яку згідно попереднього заповіту заповідав Особі_20., не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

На підставі вищевказаної норми суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги Особи_23 до Особи_24 про поділ присадибної земельної ділянки у справі за позовом Особи_23 до Особи_24 про визнання права власності на частину житлового будинку, поділ його в натурі, поділ присадибної земельної ділянки. Під час розгляду справи було встановлено, що сторони у справі в період перебування у шлюбі збудували житловий будинок по вул.адресса_1 в м.Березне Рівненської області. Згідно державного акту серії ЯК №080465 Особа_24 є власником земельної ділянки по вул.адресса_1 в м.Березне Рівненської області, цільове призначення якої – для будівництва та обслуговування житлового будинку. Суд констатував, що право приватної власності Особи_24 на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, що належав сторонам на праві спільної сумісної власності подружжя у зв»язку з його поділом і визнанням за Особою_23 права власності на ½ його частину, припиняється, а вимога Особи_23 про перехід до неї права на користування частиною земельної ділянки для обслуговування виділеної їй частини житлового будинку є законною і обґрунтованою.

Апеляційна інстанція рішення Березнівського районного суду Рівненської області в частині поділу земельної ділянки скасувала, вказавши, що земельна ділянка Особі_24. була передана у власність на підставі рішення Березнівської міської ради від 20.12.2011 року №185. Таким чином Особа_24 отримав земельну ділянку у власність на підставі ст.ст.81,116 ЗК України. Вирішуючи спір щодо поділу земельної ділянки, суд першої інстанції зазначених вимог закону не врахував, і в порушення вимог ст.ст.212-214 ЦПК України не звернув увагу на те, що спірна земельна ділянка одержана Особою_24 шляхом приватизації та після розірвання шлюбу із Особою_23, є його особистою власністю, а позивачка у передбаченому законом порядку рішення ради та виданий державний акт не оспорювала, а тому її вимоги про поділ земельної ділянки задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними.

Спори щодо договору оренди земельної ділянки

Протягом 2013-2014 років до провадження суду надійшла 1 цивільна справа щодо договору оренди земельної ділянки, а саме справа за позовом Якимчука С.В. до Березнівської міської ради Рівненської області про зобов’язання укласти договір оренди земельної ділянки. За заявою представника позивача позовна заява була залишена без розгляду.

Застосування процесуальних норм

при вирішення земельних спорів

Частина 1 ст.114 ЦПК України встановлює виключну територіальну підсудність щодо справ про нерухомість за місцем знаходження цього майна.

Випадків відкриття проваджень у справах щодо земельних спорів із порушенням правил виключної підсудності під час проведення узагальнення встановлено не було.

При вирішення питання щодо юрисдикції та визначення підсудності цивільних справ вказаної категорії судді керувались положеннями Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» та здійснювали розгляд спорів, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК в порядку цивільного судочинства.

Ухвал про відмову у відкриття провадження чи закриття провадження з підстав, що земельний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства суддями Березнівського районного суду не постановлялось.

Сторони у земельних спорах визначались позивачем з урахуванням змісту заявлених позовних вимог: позивачами були власники земельних ділянок, відповідачами органи місцевого самоврядування, суміжні землекористувачі тощо.

Так, зокрема у справі за позовом Особи_25 до Особи_26. про визнання недійсним рішення Яринівської сільської ради про передачу у приватну власність Особі_26 земельної ділянки та визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку позивачем під час подання позовної заяви відповідачем було визначено лише власника земельної ділянки Особу_26. До початку розгляду справи позивачем було подано клопотання про залучення в якості співвідповідача у даній справі органу місцевого самоврядування, яким було прийнято оспорювань рішення. Вказане клопотання судом було задоволено, Яринівську сільську раду Березнівського району було залучено до участі у справі як другого відповідача.

Спірні питання застосування норм права

при вирішенні земельних спорів

Вимагає чіткого розмежування компетенція загальних судів першої інстанції щодо вирішення земельних спорів як цивільних судів та як судів адміністративної юрисдикції.

Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що органи місцевого самоврядування у земельних відносинах з громадянами та юридичними особами, в тому числі щодо вирішення питань розпорядження, передачі у власність, у користування земельних ділянок, а також їх вилучення, виступають виключно як суб'єкти владних повноважень.

Вищий адміністративний суд України в п.12 постанови Пленуму від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» вказав, що земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

З позиції ВАСУ вказане стосується й спорів з приводу дій органів суб’єктів владних повноважень щодо видачі державних актів про право власності на землю.

Зокерема, оскільки порядок видачі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку перебуває у сфері публічно-правових відносин, то спори щодо дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень з приводу їх видачі підлягають розгляду адміністративними судами.

В той же час Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» у пункті п’ятому визначив, що захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується, наприклад, позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123, 128, 131, 144, 146, 147, 149, 151 ЗК та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Вихід, на наш погляд вбачається у прийнятті спільної постанови обома Вищими судами з врахуванням різної практики в цих питаннях на місцях.

Одним із спірних питань під час розгляду земельних спорів в практиці суду було питання щодо вирішення спору між суміжними землекористувачами про встановлення меж земельної ділянки, який виникає у випадку, коли один із суміжних землекористувачів не погоджує іншому межі земельної ділянки, що позбавляє особу можливості отримати державний акт. Чи є можливим задоволення позовних вимог та встановлення таких меж судовим рішенням?

Чи є обґрунтованим покликання в судовому рішенні у справі про визнання державного акту про право приватної власності на земельну ділянку недійсним на ч.1 ст.155 Земельного кодексу України?

Заступник голови

Березнівського районного суду

Рівненської області Старовецька Ю.В.