Березнівський районний суд Рівненської області

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ РОЗГЛЯДУ

БЕРЕЗНІВСЬКИМ РАЙОННИМ СУДОМ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СПОРІВ З ПРИВОДУ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА, ЩО РЕГУЛЮЄ ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ НА ЖИТЛОВИЙ БУДИНОК

ПРОТЯГОМ 2013- І-го півріччя 2014 років

Стаття 380 Цивільного кодексу України визначає житловий будинок як об'єкт права власності: житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» судам підвідомчі спори, пов'язані з правом приватної власності на жилий будинок, зокрема: а) про визнання права власності на будинок або його частину (частку), витребування цього майна з чужого незаконного володіння, усунення будь-яких порушень зазначеного права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодування заподіяних цим збитків; б) про виділ частки з будинку (поділ будинку), що є спільною власністю (частковою чи сумісною); в) про надбудову, прибудову або перебудову будинку і підсобних будівель, якщо є дозвіл виконкому місцевої Ради, але проти цього заперечують інші учасники спільної часткової власності; г) про визначення порядку користування жилим будинком; д) про зміну розміру часток будинку, що знаходиться в спільній частковій власності; є) про право привілеєвої купівлі частки в спільній частковій власності на будинок; ж) про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, міни, дарування будинку і т.ін.; з) про компенсацію, пов'язану із зниженням цінності будинку, викликану діяльністю підприємств, організацій.

АНАЛІЗ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ

Протягом 2013 року - І-го півріччя 2014 року в провадженні Березнівського районного суду Рівненської області перебувало 229 справ вказаної категорії, з них:

Ø 206 справ щодо визнання права власності на житлові будинки в порядку спадкування, з яких: 163 позови задоволено, у задоволенні позовних вимог в 1 справі відмовлено, у 5 справах провадження закрито в зв’язку з укладенням мирової угоди, по 1 справі - відмовою від позову, 2 позовні заяви залишено без розгляду, 1- повернута позивачу; 14 цивільних справ станом на 01.07.2014 року перебувало в залишку.

Ø 1 справа про визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю, позовні вимоги в якій задоволені;

Ø 10 справ щодо поділу житлового будинку, який є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, позовні вимоги в яких були задоволені;

Ø 8 справ щодо виділу в натурі частки у спільній сумісній чи часткові власності, позовні вимоги в 7 справах були задоволені; по 1 справі постановлено рішення про відмову в позові.

Ø 5 справ щодо оспорювання правочинів, предметами яких були житлові будинки, з них: у двох справа прийнято рішення про відмову у позові, провадження в 1 справі закрито в зв’язку з укладенням мирової угоди, 2 позовні заяви залишено без розгляду.

Справ про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва, спорів щодо реєстрації прав на житловий будинок, визнання права власності на майно колгоспного двору, витребування майна (житлового будинку) з чужого незаконного володіння протягом періоду, що аналізується в практиці суду не було.

ПРАКТИКА РОЗГЛЯДУ СПРАВ

Спори щодо визнання права власності в порядку спадкування

Під час проведення узагальнення судової практики було встановлено, що позови про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування були подані із дотриманням положень ч.1 ст.114 ЦПК України за місцем знаходження нерухомого майна. Випадків повернення позовів в зв’язку із їх непідсудністю Березнівському районному суду Рівненської області чи розгляду цивільної справи із порушенням правил підсудності в практиці суду не було.

Підставою для звернення до суду в спорах про право власності на жилий будинок, що виникають із спадкових правовідносин, найчастіше були відсутність правовстановлюючих документів на жилий будинок. За таких обставин спадкоємці звертались до суду із позовами про визнання права власності на зазначене спадкове майно, обґрунтовуючи їх відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідачами у вказаній категорії справ були спадкоємці, якій прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами були територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Зокрема, у справі за позовом Особи_1 до Особи_2, Поліської сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно ( справа №555/556/14-ц) у задоволенні позовних вимог до сільської ради було відмовлено за неналежністю відповідача,позовні вимоги, що були звернуті до спадкоємця, який прийняв спадщину були задоволені.

У разі пред’явлення позову до неналежного відповідача, суд за клопотанням позивача в порядку ст.33 ЦПК України, не припиняючи розгляду справи, проводив заміну первісного відповідача належним.

Так, у справі за позовом Особи_3 до Полянської сільської ради Березнівського району Рівненської області ( провадження № 2/555/156/13) про визнання права власності на нерухоме майно під час судового розгляду було встановлено наявність спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині і спадщину прийняв, в зв»язку з чим за клопотанням позивача судом було проведено заміну первісного позивача органу місцевого самоврядування на належного відповідача - спадкоємця, який прийняв спадщину.

При вирішення справ вказаної категорії судом встановлювались наступні обставини: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягало застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини.

З метою з’ясування обставини щодо прийняття позивачем спадщини судом приймались до уваги довідки міської та сільських рад, які б підтверджували факт проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заяви про прийняття спадщини, що подавались до нотаріальної контори. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 01.01.2004 року судом застосовувались норми чинного на час відкриття спадщини ЦК УРСР в редакції 1963 року, тому встановлювалось, чи мало місце прийняття позивачами спадщини шляхом вчинення фактичних дій щодо вступу в управління та володіння спадковим майном.

У справі за позовом Особи_4 до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно (справа №555/3430/13-ц) як доказ прийняття спадщини позивачем судом була прийнята до уваги довідка виконавчого комітету Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області, яка містила інформацію про те, що після смерті спадкодавця Особи_5 його дочка Особа_6 дійсно вступила в управління спадковим майном: проводила поточний ремонт житлового будинку, обробляла присадибну земельну ділянку, користувалась речами домашнього вжитку, сплачувала комунальні платежі.

Також в практиці суду мали місце випадки, коли поруч із вимогами про визнання права власності на спадкове нерухоме майно, позивачами заявлялись вимоги щодо встановлення факту проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту перебування у родинних відносинах із спадкодавцем.

Так, зокрема, у справі за позовом Особи_7 до Особи_8 про визнання права власності на спадкове майно (справа №555/2802/13-ц) позивачем було заявлено вимогу про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що на підставі досліджених доказів, була задоволена судом.

Вимогу про встановлення факту родинних відносин між позивачем та спадкодавцем було заявлено у цивільній справі за позовом Особи_9 до Яцьковицької сільської ради про визнання права власності на спадкове нерухоме майно ( справа №555/3368/13-ц).

Рішення суду щодо визнання права власності на житлові будинки з надвірними будівлями та спорудами в порядку спадкування приймалось судом на підставі наступних доказів: матеріалів спадкової справи, інформаційних довідок зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), інформаційних довідок зі спадкового реєстру (спадкові справи (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), виписок із погосподарських книг про те, що будинок належав спадкодавцеві, технічного паспорту на будинок, рішень органів місцевого самоврядування щодо відведення земельної ділянки під будівництво спадкодавцеві.

Як засвідчило проведене узагальнення в більшості випадків сторонами подавались докази щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину – постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

У справі за позовом Особи_10 до Моквинської сільської ради Березнівського району Рівненської області (справа №555/2630/13-ц) про визнання права власності на спадкове майно неможливість позивача реалізувати своє право щодо спадкового нерухомого майна було підтверджено рішенням державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав було подано позивачем на підтвердження своїх вимог і у справі за позовом Особи_11 до Хмелівської сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове нерухоме майно.

Також у практиці суду мали місце випадки, коли позивачем до матеріалів позову були долучені листи нотаріусів про неможливість заведення спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину в зв’язку із ненаданням доказів щодо прийняття спадщини згідно вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій.

Так, зокрема вищевказаний лист був наявний в матеріалах справи за позовом Особи_12 до Особи_13 про визнання права власності на спадкове нерухоме майно (справа №555/2802/13-ц), де також поруч із вимогою майнового характеру була заявлена позовна вимога про встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем, що була задоволена.

За результатами вивчення судової практики було встановлено, що протягом періоду, що узагальнюється, суддями дотримувались вимоги Цивільного кодексу щодо визнання права на голову річ – житловий будинок та приналежність – господарські будівлі та споруди.

Предметом спору у більшості справах щодо визнання права власності в порядку спадкування були житлові будинку, будівництво, який було завершено спадкодавцем, водночас в провадженні суду були справи, в яких позовні вимоги стосувались визнання права власності на будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва спадкового майна, а також права забудовника.

Наприклад, у справі за позовом Особи_14 до Городищенської сільської ради Березнівського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно позивач просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали, що були використані в процесі будівництва нерухомого майна – незавершеного будівництва житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами (відсоток готовності – 69%) в порядку спадкування за законом після смерті спадкодавця. Вказані позовні вимоги були задоволені.

Проблемним питання під час розгляду справи, предметом позовних вимог в якій є право власності на будівельні матеріали є те, яким чином дані будівельні матеріали мають бути поіменовані.

Під час розгляду справи за позовом Особи_14 до Соснівської селищної ради Березнівського району Рівненської області про визнання прав та обов’язків забудовника житлового будинку було встановлено, що будівництво спадкодавцем здійснювалось на підставі закону, а тому після його смерті права та обов»язки забудовника входять до складу спадщини, в зв»язку з чим позовні вимоги були задоволені.

Визнання права власності за набувальною давністю

Протягом періоду, що аналізується в провадженні Березнівського районного суду перебувала 1 цивільна справа щодо визнання права власності на житловий будинок за набувальною давністю.

А саме, справа за позовом Особи_15 до Березнівської міської ради про визнання права власності на житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами за набувальною давністю (справа №555/895/14-ц). Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що спірний житловий будинок належав її діду та бабусі. Після їх смерті мати позивача із відповідною заявою про прийняття спадщини не зверталась, інші спадкоємці відсутні; з 1997 року вона з чоловіком стали постійно мешкати в даному будинку. Судом під час розгляду справи було встановлено, що позивач як добросовісний набувач відкрито, безперервно володіє нерухомим майном протягом десяти років, а тому має право отримати дане приміщення у власність.

При розгляді справ вказаної категорії тлумачення потребує початку перебігу строку давності для набувальної давності.

Спори щодо визнання недійсним правочинів, предметом яких були житлові будинки.

Протягом 2013 року, І-го півріччя 2014 року Березнівським районним судом Рівненської області було розглянуто 5 цивільних справи щодо оспорювання правочинів, предметом яких були житлові будинки. Заявлені вимоги в усіх справах стосувались визнання недійсним договорів дарування.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є (ст.215 Цивільного Кодексу України) недодержння в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо умов його дійсності, встановлених частинами 1 - 3, 5 - 6 ст. 203 ЦК України.

При вирішенні спорів вказаної категорії відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства оцінювалось суддями відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

У справі за позовом Особи_16 до Особи_17 про визнання недійсним договору дарування, визнання незавершеного будівництва об’єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на ½ частину незавершеного будівництва ( справа №1701/1510/12) позивач заявлені вимоги обґрунтовувала тим, що незавершене будівництво було здійснене нею та відповідачем в період перебування у фактичних шлюбних відносинах, а тому є об’єктом спільної сумісної власності, в зв’язку з чим відповідач без її згоди не мав права відчужувати нерухоме майно шляхом укладення договору дарування.

Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмолено з тих підстав, що позивачем не було заявлено вимогу про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах з відповідачем, таке рішення не приймалось і до звернення до суду, а відповідач вказаний факт в судовому засіданні не визнав. Суд прийшов до висновку про неможливість оцінки доказів і прийняття рішення в частині вимог, які позивачем не заявлялись, а без встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах правових підстав для задоволення заявлених вимог не вбачається.

Вказане рішення суду першої інстанції було скасовано в апеляційному порядку із задоволенням позовних вимог Особи_18. у повному обсязі. Апеляційний суд зазначив, що висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову через незаявлення позивачем вимоги про встановлення факту перебування у фактичних шлюбних відносинах, є помилковим з тих підстав, що саме позовні вимоги ґрунтуються на доведенні спільного проживання позивача, відповідача та спільної дитини протягом тривалого часу, ведення спільного побуту, матеріального забезпечення, використання бюджету на спільні потреби.

За результатами розгляду касаційної скарги відповідача рішення суду апеляційної інстанції було залишено без змін.

Вчинення правочину – договору дарування житлового будинку одним із подружжя без згоди іншого було підставою позовних вимог і у справі за позовом Особи_19, Особи_20. до Особи_21 про визнання недійсним договору дарування (справа №1701/2057/12). Позивач, зокрема, вказувала, що житловий будинок згідно зі ст.22 КпШС Української РСР був спільною сумісною власністю подружжя, в зв’язку з чим згідно положень ст.23 КпШС при відчуженні спільного майна вона повинна була подати нотаріусу заву про згоду на відчуження вказаного будинку, проте цього не робила і відповідний документ не підписувала. За результатами розгляду вказаної справи суд прийшов до висновку про недоведеність вимог позивачів, оскільки підпис Особи_20 у заяві про надання згоди на відчуження будинку візуально не відрізнявся від підписів даної особи на інших документах.

Дане рішення суду було оскаржене стороною позивачів і за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення Березнівського районного суду, погодившись з висновком суду першої інстанції про відсутність факту порушення волі другого з подружжя на момент укладення договору дарування.

Суд касаційної інстанції, розглядаючи касаційну скаргу позивачів зазначив, що оскільки для ідентифікації підпису особи слід було призначити почеркознавчу експертизу, що не було зроблено судами попередніх інстанції, висновок судів про вчинення підпису позивачем є передчасним. Рішення Березнівського районного суду та ухвала апеляційного суду були скасовані і справа направлена на новий розгляд до районного суду.

У справі за позовом Особи_22 до Особи_23, Особи_24, Особи_25 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину житлового будинку (справа №555/1199/13-ц) провадження було закрито в зв’язку із укладанням мирової угоди.

Позовна заява Особи_26 до Особи_27, Особи_28 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на частину житлового будинку (провадження №2/555/89/13) та справа за позовом Особи_29 до Особи_30 про визнання договору дарування недійсним за клопотанням позивачів були залишена без розгляду.

Право на частку в об»єкті сільної власності

Відповідно до ч.1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Таким чином, право спільної власності характеризується двома ознаками: єдністю об’єкта та множинністю суб’єктів права власності.

Право спільної власності може виникнути з різних підстав, не заборонених законом (ч.3 ст.355 Цивільного кодексу України, далі ЦКУ), наприклад: унаслідок спадкування одного об’єкта кількома суб’єктами; набуття одного об’єкта кількома особами за цивільно-правовим правочинами; при приватизації державного майна членами сім’ї тощо.

Спільна власність може бути частковою та сумісною. Кожен із співвласників майна має право на виділ із нього частки в натурі (реальна частка), яка відповідає його частці в праві власності на майно (ідеальна частка).

Серед спорів, що пов’язані із об’єктами спільної власності найчастіше в практиці суду протягом періоду, що аналізується, були справи щодо поділу такого майна, а саме: 10 справ щодо поділу майна подружжя та 6 справ, вимоги у яких стосувались виділення в натурі частки у спільній власності.

При вирішенні спорів щодо поділу житлового будинку між подружжям судді керувались нормами статей 69-72 СК України, ст.372 ЦК України, положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.20017 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Поділ жилого будинку згідно із заявленими позовними вимогами здійснювався судом в натурі із визначенням реальних часток чи ідеальних часток.

Так, зокрема у справі за позовом Особи_31 до Особи_32 про поділ майна подружжя позивачем було заявлено вимогу про поділ житлового будинку, що був ними збудований в період шлюбу, в ідеальних частка по ½ за кожним. Під час судового розгляду сторони уклали мирову угоду, згідно умов якої відповідач відмовляється від своєї частки та погодився на отримання відповідної грошової компенсації.

У випадках, коли позовні вимоги стосувались поділу нерухомого майна між співвласниками в натурі, судом за клопотанням сторони позивача призначались будівельно-технічні експертизи для визначення можливих варіантів поділу житлового будинку та господарських споруд. Коли сторони спору досягали згоди щодо порядку поділу нерухомого майна, експертизи не призначались.

Так, наприклад у справі за позовом Особи_33 до Особи_34 про поділ в натурі нерухомого майна відповідач визнала позовні вимоги і суд здійснив поділ житлового будинку та господарських споруд згідно з варіантом, який визначив позивач.

Вирішуючи, яким чином провести поділ житлового будинку в натурі, суд приймав до уваги інтереси сторін, а у випадку поділу майна подружжя і інтереси їх неповнолітніх дітей.

Як засвідчив проведений аналіз як правило задоволенню підлягали позови, предметом яких був поділ житлового будинку, право власності на який було оформлено у встановленому законом порядку.

Відсутність правовстановлюючих документів на частку у спільному частковому майні стала підставою для відмови задоволенні позовних вимог у справі за позовом Особи_35 до Особи_36 про виділення частки із спільного майна в натурі та усунення порушень у користуванні власністю. У рішенні суд зазначив, що позивач як спадкоємець за заповітом має право на частку у житловому будинку, а саме на ½ його частину, що належала спадкодавцю, однак у встановленому законом порядку право власності на спадкове нерухоме майно не оформила, в зв’язку з чим її позові вимоги про виділення частки із спільного майна в натурі та усунення порушень у користуванні власністю є передчасними. З таким висновком суду першої інстанції погодився і апеляційний суд.

Та обставина, що суд першої інстанції, визнаючи житловий будинок спільним майном подружжя і здійснюючи його поділ, не перевірив, чи є вказане нерухоме майно є об»єктом цивільних прав стала підставою для скасування рішення суду в цій частині у справі за позовом Особи_37 до Особи_38 про поділ спільного майна подружжя. Апеляційний суд в своєму рішенні зазначив, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, в зв»язку з чим відповідно до положень ч.3 ст.331 ЦК України визнав спільним майном подружжя матеріали та обладнання, які були використані в процесі будівництва житлового будинку та здійснив їх поділ.

Проведене узагальнення засвідчило, що судді Березнівського районного суду Рівненської області, розглядаючи цивільні справи даної категорії загалом дотримувались вимог чинного законодавства.

Заступник голови

Березнівського районного суду

Рівненської області Старовецька Ю.В.