Коротка інформація про Арцизький район

Арцизький район Одеської області розташований у центрі південної частини Одеської області та географічно відноситься до Південної Бессарабії. Район розташований у степовій зоні зі спекотливим влітку та засушливим кліматом. У районі відсутні ліси за винятком невеличкого штучно висадженого лісу, що знаходиться на околиці м. Арциза  та лісосмуг, висаджених у радянські часи з метою боротьби з суховіями. В районі розвивається сільськогосподарське виробництво – основні напрямки: вирощування зернових, виноградарство, виробництво вина та виноматеріалів, вівчарство. В м. Арцизі є кілька промислових підприємств, найпотужніші з них це Арцизький завод залізобетонних виробів, ТОВ «Молокозавод», хлібзавод, завод продтоварів, ТОВ «Арцизька м’ясна компанія», хлібоприймальні підприємства, залізничне депо станції Арциз.

Адміністративним центром району є місто Арциз – невеличкий райцентр, розташований за 130 кілометрів від Одеси. Тут єднаються Чага і Когільник ­– дві ріки, колись широкі й повноводні, а тепер обмілілі й майже забуті. На березі Чаги, на захід від Арцизу, мріють скіфські кургани – мовчазні свідки життя і смерті багатьох десятків поколінь. Сюди молодь після випускного приходить зустрічати перший світанок дорослого життя. Ступали цими землями готи, гуни, анти, монголи… Жили тут кріпаки-втікачі. Кожен розмовляв своєю мовою і молився своєму богові. Можливо, ще з тих давніх пір стала звичаєм повага до людей іншої національності та віросповідання, характерна для жителів Арцизу.

На початку ХІХ століття Буджакські степи Південної Бессарабії, на частині  території яких розташований нинішній Арцизький район, були незаселеною територією. Після приєднання цих земель до Російської Імперії, російські імператори вирішили заселити їх колоністами, звільнив їх від податків, військової служби, та не вводячи на цих землях кріпосне право. Місто Арциз засноване у 1816 році німцями із Вюртемберга в період заселення Південної Бессарабії німецькими колоністами. Степові містечка, засновані німцями-колоністами на Одещині в 1810-1830-х роках, отримували свої імена в пам'ять перемог російської зброї в наполеонівських війнах. Це Тарутине, Малоярославець, Бородино, Лейпціг, Фершампенуаз, Париж (зараз с. Веселий Кут Арцизького району), Теплиць (зараз с. Теплиця Арцизького району), Новий Арциз (зараз с. Вишняки Арцизького району) та інші. Арциз отримав назву від фрацузького міста Арсі-сюр-Об (Arcis), тобто Арсі-над-Об, притоці Сени, в Шампані, де сталася локальна військова сутичка 20-21 березня 1814 року між об’єднаними російськими, баварськими й австрійськими військами та армією Наполеона. Місто мало варіанти назви Арсис, Альт-Арсис, Арциз або Арсі-на-Чазі — Чага маленька річка. Саме тут, "по ліву її сторону, в підошві гори", і було виділено близько п'яти тисяч десятини землі німецьким переселенцям. Дарувавши новоселам землю, позбавивши від податків і рекрутської повинності, держава надала їх самих собі. Відношення регламентуючих інстанцій відмінно укладалося в улюблену формулу головного начальника краю, герцога де Рішельє: "Дуже не регулюватимемо". Нікому і в голову не приходило диктувати колоністам, що конкретно і коли вони повинні посіяти, як розпорядитися урожаєм, будь-якою аграрною продукцією. Саме тому дбайливі вюртембержці, мекленбуржці і т.д. миттю зуміли, що називається, на пустопорожньому місці створити справжній райський сад. Згодом Арциз став однією з найбагатших німецьких колоній. Швидкими темпами розвивалося землеробство і скотарство. Про Арцизький базар знали навіть за межами Російської Імперії. Звідси коней табунами відправляли до Франції, Туреччини, Польщі. В 1858 році в Арцизі нараховувалось 157 дворів (1521 мешканець). В кінці дев’ятнадцятого сторіччя Арциз приваблював багатьох ініціативних людей з північних районів України і Білорусі, зі Східної Польщі, з Молдови та Румунії.

У цей же час на початку ХІХ століття у Південну Бессарабію переселяються і болгари, які втікали з Болгарії, що знаходилась під гнітом Османської імперії. Болгарам-переселенцям надавалися такі ж пільги як і німецьким колоністам. Саме тому у теперішній час більшість сіл Арцизького району є болгарськими і болгари складають відносну більшість серед мешканців Арцизького району.

28 червня 1940 року Бессарабія була звільнена від гніту Боярської Румунії. В жовтні 1940 року німці, що мешкали в м. Арцизі та кількох селах Арцизького району, як і всі німці-колоністи Південної Бессарабії, були примусово виселені сталінським режимом на історичну Батьківщину, а ті що залишилась в Бессарабії були депортовані за Урал. В Арциз переселилось 203 сім’ї з Вінницької, Сумської та Волинської областей. Після другої світової війни в Арциз на відновлення народного господарства направлялись спеціалісти різних професій та різних національностей. Разом із будівництвом аеродрому у 1950 році в Арцизі збільшилась кількість спеціалістів та військових, які направлялись сюди із різних регіонів СРСР. Арцизький аеродром був другим в СРСР по стратегічному значенню (на даний час розформований).

Цікавим є національний склад населення Арцизького району. Відповідно до останнього всеукраїнського перепису населення 2001 року сільське населення району складає 34,9 тис. осіб, а міське (м. Арциз) – 16,4 тис. осіб. Із загальної кількості населення Арцизького району болгари складають 39%, українці – 27,4%, росіяни – 22,5%, молдовани – 6,3%, гагаузи – 1,8%, греки – 1,4%, білоруси – 0,3%, цигани – 0,3%.