Рожищенський районний суд Волинської області

Узагальнення

судової практики застосування Рожищенським районним судом Волинської області норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі ( забезпечення реалізації в судовому порядку ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі), ст. 5 та частини З ст. 74 КК України та звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування через закінчення строків давності (ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України)

Матеріально-правовою підставою застосування інституту давності в кримінальному праві вважається істотне зменшення суспільної небезпечності вчиненого злочину внаслідок того, що сплинув, значний проміжок часу. Береться до уваги також презумпція про втрату повністю або частково суспільної небезпечності особою, що тривалою законослухняною поведінкою після вчинення злочину демонструє своє виправлення. З погляду загальної та спеціальної превенцій, для виправлення правопорушника кримінальна відповідальність ефективна лише тоді, коли притягнення відбувається невдовзі після вчинення злочину. Покарання, призначене після того, як сплинув тривалий термін, є актом, несумісним з принципом гуманізму, набуває рис помсти з боку держави. Доцільність звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності з погляду кримінального процесу та криміналістики пояснюється тим, що внаслідок свого негативного впливу на докази тривалий проміжок часу від моменту вчинення злочину істотно перешкоджає, а інколи й унеможливлює успішне розкриття та розслідування злочину, об’єктивний розгляд кримінальної справи в суді.

На виконання завдання апеляційного суду Волинської області проведено узагальнення застосування Рожищенським районним судом Волинської області норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі ( забезпечення реалізації в судовому порядку ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі), ст. 5 та частини З ст. 74 КК України та звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування через закінчення строків давності (ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України) протягом 2012 року та І півріччя 2013 року.

В провадженні суду в 2012 році перебувало 160 кримінальних справ щодо 202 осіб (166 справ щодо 205 осіб у 2011 році). З них у 149 справах провадження закінчено, що становить 93,13 % від кількості справ, що перебували в провадженні.

Судом розглянуто із постановленням вироку 127 кримінальних справ або 85,24% від кількості справ, провадження по яких закінчено, 17 справ – із закриттям провадження або 11,41 % від кількості справ, провадження в яких закінчено, 2 справи або 1,34% розглянута із застосуванням до підсудного примусових заходів медичного характеру (справа № 0314/631/2012 провадження № 1/0314/61/2012 про застосування примусових заходів медичного характеру відносно Кропиви В.М.: згідно постанови суду від 08.05.2012 застосовано до підсудного примусові заходи медичного характеру –надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку по місцю проживання, та справа 0314/1768/2012 провадження 1/0314/153/2012 застосування примусових заходів медичного характеру відносно Мажара М.М.: згідно постанови суду від 25.12.2012 застосовано до підсудного примусові заходи медичного характеру виді госпіталізації до психіатричного закладу із посиленим наглядом), 3 справи або 2,01% направлені на додаткове розслідування: справа № 0314/385/2012 провадження № 1/0314/45/2012 про обвинувачення Гладуна Ю.М. за ч. 2 ст.190 КК України, справа 0314/261/2012 провадження 1/0314/36/2012 про обвинувачення Антонюка О.І. за ст.ст. 198, 307 ч.2 КК України, Антонюк С.І. та Федорович О.В. за ст. 309 ч. 1 КК України, справа № 0314/1044/2012 провадження 1/0314/90/2012 про обвинувачення Котика А.С. за ст.ст. 307 ч.2, 309 ч.2, 309 ч.1 КК України та Бединського Д.О. за ст. 307 ч.2 КК України.

Серед розглянутих кримінальних справ, провадження по яких закрите, була 1 кримінальна справа, яка закрита у зв’язку із закінченням строків давності: справа про обвинувачення Родюка Вадима Юрійовича у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України.

Протягом 2012 року до суду надійшло 42 справи щодо вирішення питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності. З них: 40 справ у зв’язку із закінченням строків давності (щодо невстановлених осіб, які вчинили злочин), 1 справа у зв’язку зі смертю, 1 справа у зв’язку з амністією.

В провадженні суду в І півріччі 2013 року перебувало 11 кримінальних справ щодо 17 осіб (84 справи щодо 110 осіб у І півріччі 2012 року). У 7 справах щодо 10 осіб провадження закінчено, що становить 63,64 % від кількості справ, що перебували в провадженні.

На розгляд суду в І півріччі 2013 року надійшло 72 кримінальні провадження. В залишку на початок звітного періоду перебувало 4 кримінальні провадження. Всього в звітному періоді в провадженні суду перебувало 76 кримінальних проваджень щодо 88 осіб. На кінець І півріччя 2013 року розглянуто 55 кримінальних проваджень відносно 60 осіб, що становить 72,37% від усієї кількості проваджень, що перебували на розгляді.

Судом розглянуто із постановленням вироку 7 кримінальних справ або 100% від кількості справ, провадження по яких закінчено.

Судом розглянуто із постановленням вироку 48 кримінальних проваджень або 87,27% від кількості проваджень, розгляд по яких закінчено, 7 проваджень – із закриттям провадження або 12,73 % від кількості проваджень, розгляд в яких закінчено.

Слід зазначити, що в І півріччі 2013 року кримінальні справи та кримінальні провадження в судовому порядку не закривалися у зв’язку із закінченням строків давності, а також клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності через закінчення строків давності до суду не надходили.

Також варто зазначити, що в 2012 році та в І півріччі 2013 року не було випадків звільнення осіб від кримінальної відповідальності через застосування зворотної дії закону в часі ( забезпечення реалізації в судовому порядку ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі).

Згідно із ч.4 ст.74 Кримінального кодексу України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК, тобто у зв'язку із закінченням строків давності.

Давність - це певний період (відрізок часу), із закінченням якого пов'язане звільнення від кримінальної відповідальності або від відбування покарання.

Підставою для звільнення від кримінального покарання у зв'язку із закінченням строків давності є сукупність трьох умов - перші дві з яких є основними, а третя - додатковою:

1) вчинення особою злочину, на який поширюється давність (основна умова);

2) закінчення після вчинення злочину передбаченого для злочину даної тяжкості строку давності (основна умова);

3) після вчинення злочину строк давності не переривався й не зупинявся (додаткова умова).

Звільнення від кримінального покарання за ст. 49 КК можливе при вчиненні не будь-якого злочину. З-під її дії вилучено осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437 (планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни), 438 (порушення законів та звичаїв війни), 439 (застосування зброї масового знищення), ч. 1 ст. 442 (геноцид). Цей виняток передбачено ч.5 ст.49 КК. Його існування зумовлюється особливостями кримінальної відповідальності за вчинення таких злочинів, що ґрунтуються на міжнародних угодах, які згідно із ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України (зокрема, на положеннях Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26.11.1968 p., яка для УРСР набула чинності з 11.11.1970 р.3). При цьому вилучення таких осіб з-під дії ст. 49 КК не абсолютне, а стосується лише вчинення ними зазначених у ч. 5 ст. 49 КК конкретних злочинів.

Строк давності є певним відрізком часу, закінчення якого припиняє кримінально-правові відносини, що виникли з приводу вчиненого злочину. Розміри строків давності зумовлені тяжкістю вчиненого злочину, а для злочинів невеликої тяжкості - ще й видом покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини, якою встановлена відповідальність за вчинене діяння. Тому такі строки називають диференційованими. У частині 1 ст.49 КК передбачено п'ять диференційованих строків давності:

• два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

• три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

• п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

• десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

• п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Для здійснення звільнення від кримінального покарання у зв'язку із закінченням строків давності необхідно з'ясувати, що після вчинення злочину минув визначений у ст.49 КК проміжок часу

Згідно з ч. 1 ст. 49 КК, обчислення цього строку починається з дня вчинення злочину. Для визначення того, що вважати днем вчинення злочину, слід звернутися до ч.3 ст.49 КК, в якій часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. Отже, днем вчинення злочину у ст. 49 КК слід вважати добу, до закінчення якої особою було здійснено дію (дії) або бездіяльність, які є ознакою об'єктивної сторони складу злочину. Оскільки законодавством передбачено, що при обчисленні строків не береться до уваги той день і та година, від яких починається строк (ч. 1 ст. 89 Кримінально-процесуального кодексу (далі - КПК), то строк давності починає спливати з початку (0 год.) доби, що починається після доби вчинення дії чи бездіяльності.

Таким чином, початок обчислення строку давності не залежить від настання злочинних наслідків. Перевага такого формулювання в тому, що воно є універсальним, може бути застосоване для злочинів із матеріальним, з формальним, із усіченим складом, триваючих злочинів, продовжуваних злочинів, закінчених і незакінчених злочинів. У тих випадках, коли точний час (дату) вчинення злочину у кримінальній справі з тих чи інших причин не було встановлено, необхідно керуватися принципом тлумачення будь-яких сумнівів на користь обвинувачуваного. Тому днем вчинення злочину в цих випадках слід вважати найвіддаленішу з тих, які можна припустити, дату, тобто виходити з припущення про перебіг максимального з можливих строків.

Ухилення особи, яка вчинила злочин, від слідства або суду є підставою для зупинення перебігу строку давності (ч. 2 ст. 49 КК). У зв’язку з цим суди, розглядаючи справи зазначеної категорії, зобов’язані перевірити законність направлення органами досудового слідства до суду постанов про звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

Відповідно до Закону від 12 липня 2001 р. № 2670-III КПК доповнено новою статтею — 11¹ (порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності), через що в судовій практиці виникло питання щодо застосування строку давності у справах, в яких не встановлено особу, котра вчинила злочин. Згідно з ч. 3 цієї статті справу, в якій у ході досудового розслідування не встановлено особу, котра вчинила злочин, суд вправі закрити за підставою, передбаченою ч. 2 ст. 49 КК, тобто особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло 15 років.

Момент закінчення строків давності законодавець чітко пов'язує лише з одним процесуальним актом - обвинувальним вироком, у день набрання яким законної сили перебіг давності закінчується. Слід зробити висновок, що в ст.49 КК мається на увазі вирок, який потенційно, в принципі міг би бути ухвалений у конкретній кримінальній справі (незважаючи на те, чи є перспектива його постановлення). Тому жоден інший процесуальний документ, яким по суті вирішується кримінальна справа, не припиняє перебіг давності. Наприклад, у випадках скоєння злочину осудною особою, яка до винесення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, рішення суду про застосування до неї примусових заходів медичного характеру, строки давності продовжують спливати і під час їх застосування. У зв'язку із цим слід також зазначити, що не перериває строків давності й рішення суду про застосування до особи умовного виду звільнення від кримінальної відповідальності (з передачею на поруки чи із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Отже, в таких випадках вони продовжують спливати.

Недотримання додаткової умови даного виду звільнення від кримінального покарання не означає, що особа остаточно втратила шанс на застосування до неї ст.49 КК. Однак за порушення цієї умови норма ст..49 КК передбачає посткримінальні санкції. Характер таких санкцій залежить від виду порушення:

• ухилення особи від слідства чи суду зупиняє перебіг давності (ч. 2 ст. 49 КК);

• вчинення нового злочину середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого перериває перебіг давності (ч. 3 ст. 49 КК).

Ухиленням від слідства або суду є умисні дії злочинця, особа якого вже відома правоохоронним органам, внаслідок яких його доводиться розшукувати. Таким чином, це поведінка, спрямована на уникнення кримінальної відповідальності (зміна зовнішності, місця постійного проживання, документів, що посвідчують особу, перехід на нелегальне становище, порушення підписки про невиїзд, неявка на виклики слідчого або до суду тощо).

У випадках, коли винний не вчиняв умисних діянь з метою ухилитися від правосуддя, але своєчасне притягнення його до відповідальності не відбулося з вини правоохоронних органів, строки давності не зупиняються.

Зупинення перебігу давності означає, що з моменту ухилення час, що минув від вчинення злочинного діяння до початку ухилення від слідства або суду зараховується як строк давності, але час, протягом якого особа ухилялася від слідства чи суду, вилучається з цього строку. Давність ніби «заморожується», зупиняється цим вчинком суб'єкта. Однак з дня (до закінчення доби) з'явлення такої особи із зізнанням або її затримання перебіг давності продовжується.

Перебіг як диференційованого, так і недиференційованого строків давності переривається, якщо до закінчення зазначених у ч.1 та ч.2 цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч.3 ст.49 КК). Вчинення злочину невеликої тяжкості не перериває перебіг строку давності за попередній злочин.

Перебіг давності переривається незалежно від того, які правові наслідки можуть настати за новий злочин (тобто, навіть якщо за нього особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання, або до неї застосовуються примусові заходи медичного характеру). Звільнення від кримінальної відповідальності не змінює правової природи вчиненого діяння: воно було й залишається злочинним, незалежно від того, який правовий наслідок настав для особи, яка його вчинила (чи було реалізовано кримінальну відповідальність, чи було здійснене звільнення від неї).

У частині 4 ст. 49 КК міститься необов’язковий (факультативний) вид звільнення від кримінальної відповідальності та покарання у зв'язку із закінченням строків давності. Якщо санкція статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин, містить покарання у виді довічного позбавлення волі (тобто злочин є особливо тяжким), то навіть якщо безперервно сплив п'ятнадцятирічний термін, особа не може розраховувати на обов'язкове застосування щодо неї ст.49 КК, адже покарання у виді довічного позбавлення волі передбачене лише за найнебезпечніші злочини, які не можуть бути «погашеними» будь-якою давністю. Тому закон надає право судам або застосувати давність і звільнити особу від кримінальної відповідальності чи покарання за вчинений нею особливо тяжкий злочин у зв'язку із закінченням строків давності, або ж постановити щодо особи обвинувальний вирок. В останньому випадку п'ятнадцятирічний строк давності, який минув, є підставою не для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання, а для призначення особі менш суворого покарання з передбачених альтернативною санкцією статті, за якою було кваліфіковано вчинений особливо небезпечний злочин: довічне позбавлення волі такому підсудному обов'язково замінюється позбавленням волі на певний строк.

Таким чином, ст. 49 КК містить досить чіткі приписи, які дозволяють уникати суттєвих помилок і порушень при їх практичному застосуванні. При цьому, окрім спрямованості цих норм (як і всіх інших норм про звільнення від кримінального покарання) на реалізацію принципів гуманізму, наявність посткримінальних санкцій у ст.49 КК свідчить про її превентивне значення: протягом певного часу утримувати особу від вчинення нового злочину та від дій, спрямованих на перешкоджання правоохоронним органам у розкритті та розслідуванні вчиненого нею злочин.

У зв’язку із закінченням строків давності в 2012 році даним судом звільнено від кримінальної відповідальності 1 особу. Це кримінальна справа № 0314/1539/2012 провадження № 1/0314/135/2012 про обвинувачення Родюка В.Ю. за ст.. 125 ч. 1 КК України.

Родюк В.Ю. обвинувачувався в тому, що він 11.07.2009 року біля 01 год., перебуваючи біля магазину “Каштан”, який розташований в м.Ківерці поблизу автостанції, на грунті неприязних відносин, які виникли між ним та Чухрієм С.В., умисно штовхнув руками в плечі останнього, після чого наніс два удари рукою в область голови, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді забою м’яких тканин в лівій тім’яно-скроневій ділянці голови, синців на внутрішній поверхні нижньої губи зліва і на передньо внутрішній поверхні правого плеча, які згідно висновку експерта відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Під час розгляду справи підсудний Родюк В.Ю. подав письмове клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

Зважаючи на те, що Родюк В.Ю. погодився на закриття кримінальної справи у зв’язку із закінченням строків давності, не заперечував проти цього і прокурор, а двохрічний строк минув, суд на підставі ст.ст.11-1, 248 КПК України звільнив Родюка В.Ю. від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Провадження у справі було закрито.

Дана постанова в апеляційному порядку не оскаржувалась.

В 2012 році до суду надійшло 40 постанов прокурора для вирішення питання про закриття у зв’язку з закінченням строків давності щодо невстановлених осіб. Дані справи є однотипними. В них ставилися клопотання про закриття кримінальних справ, порушених за нормами Кримінального кодексу України в ред. 1960 року. У всіх випадках кримінальні справи були порушені по факту вчинення злочинів. В ході розслідування кримінальних справ проведеними слідчими діями та вжитими оперативно-розшуковими заходами не було встановлено осіб, які вчинили злочини та осіб, причетних до вчинення злочинів.

Відповідно до ст.11-1 КПК України, якщо в ході дізнання та досудового слідства протягом строків, зазначених у ч.1 ст. 49 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, прокурор або слідчий за згодою прокурора направляє кримінальну справу до суду для вирішення питання про її закриття за підставою закінчення строків давності.

Як вбачалося з матеріалів справ, з дня вчинення злочинів пройшло більше п’ятнадцяти років, перебіг строку давності не переривався, осіб, які вчинили злочини, або осіб, причетних до вчинення злочину, не встановлено.

У всіх випадках, заслухавши думку прокурора про закриття справи в зв’язку із закінченням строків давності, суд прийшов до висновку, що кримінальні справи слід закрити у зв'язку з закінченням строків давності.

Отже, підсумовуючи вище наведене, можна зробити висновки про те, що судді правильно розглядають дану категорію справ. Проблемні питання при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання) та зворотної дії закону в часі ( забезпечення реалізації в судовому порядку ст. 58 Конституції України (зворотна дія закону в часі), ст. 5 та частини З ст. 74 КК України та звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування через закінчення строків давності (ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України) не виникають.

Голова суду І.І. Сіліч