Першого квітня цього року колектив Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області в урочистій атмосфері провів на заслужений відпочинок суддю Валерія Вергелеса.
Вдячні Валерію Олександровичу за багаторічну і невтомну працю, за високий професіоналізм та бажаємо нових життєвих здобутків, яскравих вражень і добробуту. На згадку про роки роботи Валерій Олександрович поспілкувався з пресслужбою суду і розповів про життєвий шлях та роботу.
- Валерію Олександровичу, скільки років працюєте на посаді судді та як починався Ваш професійний шлях?
На посаді судді я працюю, і вже, можна сказати працював – з 2013 року. Мій життєвий шлях до професії судді був складним і, мабуть, цікавим. Як і більшість хлопців у 70-80 роки минулого століття мріяв бути військовим, вступити у військове училище, стати прикордонником. Але також мріяв і про юридичну професію, працювати у міліції, розслідувати та розкривати злочини. Проходячи строкову військову службу, у 1978 році вступив у Ризьке військово-політичне училище РВСН , яке закінчив у 1982 році. Після строкової проходив службу на різних офіцерських посадах у ракетних військах стратегічного призначення.
У 1989 році, за спільним наказом міністра оборони та міністра внутрішніх справ був відкомандирований в розпорядження МВС України, проходив службу у Вінницькій області на посадах слідчого, заступника начальника районного відділу внутрішніх справ. Закінчив у 1995 році Українську академію внутрішніх справ (на даний час це Національна академія внутрішніх справ). Після звільнення зі служби з 1998 року по 2013 рік, отримавши свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, працював адвокатом.
У 2012 році, коли конкурс на посади суддів став відкритим і прозорим, вирішив спробувати стати суддею. Тоді ж подав документи до ВККС і пройшов добір на посаду судді. У 2013 році указом Президента України був призначений на посаду судді Хмільницького міськрайонного суду, де і працював досьогодні.
- Що найбільше подобається у роботі?
- Питання просте і складне одночасно. Мабуть, враховуючи свій життєвий досвід, давати людям шанс не тільки на законність, а й на справедливість. А ще подобається незалежність судді, незалежність у прийнятті судових рішень, але це одночасно і надзвичайно велика відповідальність і необхідність постійно підвищувати свій професійний рівень, це знання законодавства, вміння його застосовувати.
- Чи пам’ятаєте якусь свою гучну справу, яку розглядали і яка запам’яталася найбільше?
- Найбільше запам’ятовуються ті справи, де при ухваленні судового рішення необхідно було знайти баланс між законністю та справедливістю. Адже у житті це доволі часто не співпадає, а відповідно все це відображається на внутрішньому та душевному стані судді, який залишається звичайною людиною із своїм баченням життя, людських стосунків.
Згадую одну цивільну справу, буденну справу, де між колишнім подружжям ішов спір про право одного з подружжя користуватися у своїй частині будинку послугами "цивілізації" - говорячи простими словами, користуватися водою, душем та туалетом у будинку, адже колишній чоловік перешкоджав у спорудженні вигрібної ями своїй колишній дружині. Судовий спір тривав кілька років, він вилився у кілька цивільних справ. І мені дуже приємно згадувати, що саме я як суддя ухвалив таке судове рішення, яке поклало край у всіх цих судових спорах. Воно було, на мою думку, і законне, і справедливе, та захистило право людини на спокійне нормальне життя.
- Валерію Олександровичу, а які справи вважаєте найважчими морально?
- Щодо морально найважчих справ, то це звичайно кримінальні справи, пов’язані із вбивствами, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, насильством по відношенню до жінок та неповнолітніх.
- Сьогодні є прецеденти ухвалення суддями рішень, коли вони замість штрафу чи іншого визначеного відповідним процесуальним кодексом покарання присуджують читати книги. Скажіть, чи є це дієвим методом виховання правопорушника?
- Важко сказати, все в житті змінюється і розвивається, це стосується і юриспруденції. В будь-якому разі суддя не може вийти за межі, визначені процесуальним кодексом, тобто має діяти виключно у рамках, визначених законом. Кожна справа індивідуальна, за кожною справою стоїть людина зі своїм рівнем освіченості, вихованості, моральними якостями. І суддя, ухвалюючи рішення та призначаючи покарання, повинен все це побачити, зрозуміти і врахувати. І коли буде саме так, то покарання суддя призначить саме таке, яке буде сприяти виправленню особи та попередженню вчинення нею нових кримінальних правопорушень. Не випадково частиною другою статті 65 Кримінального Кодексу України визначено, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
- Які виклики довелося долати на посаді судді, у різні періоди становлення системи українського правосуддя?
- Я прийшов на посаду судді у дуже складний і непростий час як для нашої держави, так і для кожної людини. Наприкінці 2013 року та на початку 2014 року у нашій державі розпочалися важкі політичні процеси, наслідки яких ми відчуваємо досі. У той час багато хто відверто цькував суддів, погрожував суддям. Незважаючи на все це, більшість суддів мали мужність вистояти та пережити цей період, пройшли різні перевірки і успішно пройшли кваліфікаційне оцінювання, і у тих складних умовах підтвердили свою здатність професійно та відповідально здійснювати правосуддя.
- Чим мрієте зайнятися на заслуженому відпочинку, чи, можливо, уже запланували зробити?
- У свій останній день роботи на посаді судді всім своїм колегам у цей надзвичайно складний час бажаю насамперед мужності, впевненості у собі, щоб з честю справитися з моральними викликами, які сьогодні стоять перед всіма нами і які іще будуть стояти попереду. Ну а мене попереду чекають сімейні справи, дружина, діти, онуки, яким я потрібен в цей особливо тривожний та складний час. Чи повернуся до адвокатської діяльності – іще не знаю, на даний час іще не вирішив. Миру всім нам, спокійного та щасливого життя.
Пресслужба суду.
_03_03.png)
